Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

голова Комітету Віросповідання Грецької Релігії (Dodecatheon).

Грецькі язичники позбавлені можливості будувати свої храми, бо офіційне головне управління в справах релігій на їхні листи відповідає відмовою. Так, Марініс, Орфічний жрець і медичний лікар в Афінах, говорить, що він подасть заяву в Європейський Суд про порушення людських прав, бо останні Грецькі законні канали вже вичерпані. Навіть молитися в стародавньому місці без офіційного дозволу неможливо. Може й краще отримати законний дозвіл, бо з охоронцями безпеки язичники можуть уникнути перешкод, які чинять їм церковники, борючись з “ідолопоклонниками”.

Власіс Рассіас (Vlassis Rassias), багаторічний лідер Dodecatheon і автор багатьох книг з історії, описує справжній християнський геноцид проти стародавньої релігії в той час, коли ранніми християнами були знищені язичницькі храми, бібліотеки та античні статуї Богів. Рассіас склав довгий список цих звірств, включаючи перші “Християнські табори смерті”, який заснували в Скіфополісі, Сирії, в 359 р. для тортур і знищення затриманих язичників з усієї Європи. Слово “геноцид” обурює грецьких вчених, які опонують Рассіасу: “ви не можете використовувати слово ‘genocide’. Були специфічні кампанії, деякі монахи знищували храми. Але я не думаю, що у них була мета убивати людей або, що це було організоване. Тиск був скоріше, культурний, ніж фізичний”. Подібним полемікам між відважними послідовниками нового Еллінізму і офіційними державними установами та ортодоксальною церквою нема кінця-краю. Тому й вирішено було створити організацію для правового захисту етнічної релігії.

Грецька YSEE – організація захисту. У ній беруть участь як окремі громадяни, так і організації, а також еллінські часописи. Члени язичницького руху створюють фонд на здійснення акцій протесту, проведення громадських ритуалів, влаштування вівтарів, утримання Політеїстичної Бібліотеки. YSEE є членом Світового Конгресу Етнічних Релігій. YSEE (SCGH) уже послав понад 140 протестів через пресу до органів влади, а також, незважаючи на нетерпимість християнської церкви, організував кілька громадських ритуалів на спадкоємних священних місцях Греції.

У першому прес-релізі Верховної Ради Справжніх Еллінів зазначається: “Протягом довгих літ, ми Справжні Елліни, тобто сучасні греки, що непорушно зберігають і шанують обряди віри наших предків Еллінів, …постійно зустрічаємося віч-на-віч з невіглаством і деградацією, відкритим презирством до нашої справжньої (тобто дохристиянської) етнічної Традиції, яка руйнується економічним релігійним монстром… За таких обставин ми не можемо мовчати, спостерігаючи за цією “тихою” війною… YSEE – це наш початок, коли кожен зможе надіслати повідомлення до засобу масової інформації… Ми сподіваємося, що й інші наші однодумці звернуться до публікацій, як того вимагає принцип вільної розмови для всіх громадян. Честь і слава нашим Рідним Богам!”

Ідею відродження еллінської релігії підтримує також Ліга національного і расового відродження, яка офіційно зареєстрована в Греції, має центр в Афінах, проводить міжнародні конгреси, здійснює обряди на горі Олімп.

4 червня 2004 р. Афіни (Греція) прийняли гостей з усього етнорелігійного світу: тут відбувся черговий, уже VII з’їзд Світового Конгресу Етнічних релігій (WCER). Лідером сучасного відродженого еллінізму незмінно залишається Власіс Рассіас. До Ради WCER від Греції увійшов також Василіс Центілос.

Для широкого загалу громадян справжня язичницька релігія греків-еллінів досі залишається невідомою, незважаючи на багатотисячні тиражі популярних міфологій, значною мірою белетризованих та адаптованих для дитячого читання. Великий знавець етнічної віри еллінів Фадей Зелінський тонко підмітив: “Релігія – галузь не інтелекту, а почуття” [179. 117]. Тому, незважаючи на значні здобутки давньогрецької філософії, теологічні засади еллінізму, описані багатьма мислителями, завжди носять особистісний характер, бо належать до галузі естетичного сприйняття світу і життя.

Римське язичництво в Італії

Без римського (італійського) язичництва картина етнорелігійного ренесансу в Енеї-Європі була б неповноцінною. Колись могутня Римська імперія задавала тон і стиль життя цілому континенту. Не даремно інші держави намагалися потрапити в стезю “богообраного” римського народу, то приписуючи собі династичні зв`язки з римськими імператорами (як Московські царі), то привласнюючи похідну від нього назву (як Румунія). Поставивши перед собою питання, хто ж з Богів “обрав” давніх римлян, російський релігієзнавець А.Іванов знаходить відповідь у І книзі поеми Вергілія “Енеїда”: “Римлян обрав язичницький Бог Юпітер”. Подальше прочитання давнього твору розкриває, що в VI книзі Вергілій “оспівує Рим як земне втілення Кибели. Римляни – народ не стільки богообраний, скільки богинеобраний.” [185.40–42]. Таким чином, Велика Мати Богів Кибела, культ якої був утверджений в Римі під час війни з Ганнібалом, була головною покровителькою Риму, заснованого нащадками Богині Любові.

Цікавим роздумом мислителя є акцент на пророцтво, дане Енею його батьком Анхізом у Царстві Мертвих, що “дарданська кров з італійською зіллється”, однак “дарданська кров” зберігає свої божественні якості не зважаючи на змішання. А.Іванов розглядає поняття “крові” в метафізичному плані – як носія етнічної архетипності: “У кожної раси є своє расове божество, і “богообраність” це усвідомлення расою свого кровного зв`язку з цим божеством, своїм “астральним двійником” [185. 45]. В античні часи Вергілія шанували як божествену людину, а його поему “Енеїда” вважали глибоко утаємничою (зашифрованою) книгою. Її навіть використовували в якості оракула [185. 61].

На мою думку, метафізика крові, як головний стимул божественного духу і благовоління Долі, має бути розвинута сучасною Рідною Вірою, щоб стати рушієм етнічної пасіонарності усієї Білої раси. Мені також близька думка, поширена серед сучасних рідновірів, що Римська імперія припинила своє існування внаслідок етнічного змішування, що досягло критичної межі – “хаос крові” спричинив її моральний розклад і структурний розпад. Не можна з`єднати те, що не є органічним, а створено штучно, – бо воно саме не тримається купи. На цьому благодатному грунті прижилось інтернаціональне католицтво, створене як екзотерична приманка для рабів, похідна від езотеричного юдаїзму вже інших “богообраних” (тих, кого обрав Яхве).

Незважаючи на те, що в Італії знаходиться всесвітня резиденція католицького Понтифіка – Ватікан, процеси відродження етнорелігії не обминули й цю колись могутню язичницьку державу, що тепер є цілком християнською. Навіть сама папська столиця, що утворилась в VII ст. як церковна держава Ватикан, стоїть на місці знищеного християнами язичницького храму. Цю назву вони й запозичили від гори Монте-Ватікано, розташованої в західній частині Риму. Як згадується в етруських писемних пам`ятках, у 295 р. до. н.ч. на цьому місці ріс могутній сященний дуб, присвячений Богу Ватіканусу – опікуну віщих волхвів, які тут пророкували майбутнє. Отже, Монте-Ватіканум перекладається як “Гора Віщунів” [404.15–16. 7].

Римська етнічна релігія формувалася на грунті давніх автохтонних вірувань та етруських культів, принесених в Італію з Трої, після чого доповнювалась іншими Богами, зокрема давньогрецькими. Тому й нині навіть фахівцям доволі важко чітко окреслити час її виникнення та описати пантеон її Богів, оскільки джерела римської міфології належать до більш пізнього періоду – 1 ст. до н.ч. – 4 ст. н.ч. [312. І. 380]. Тому