Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Все, відпусти мене, - каже Марія, прагнучи роз'єднати долоні, що обвилися навколо її гнучкого стану, - нам треба йти спати.

- Я тоді з тобою, - відповідає Володя.

- Нічого подібного!

- А, що ти сама будеш спати? Тобі буде страшно.

- Я з сестрою буду спати.

- Нащо тобі сестра, коли є я.

- Ну, все, ми йдем додому! - кричить Світлана, вириваючись від цупких обіймів свого кавалера. - Відпусти мене. Ну, Роман! Я спати хочу.

- Я теж, дуже хочу спати з тобою.

- Я серйозно кажу, - сердячись.

- Я також.

- Ми зараз діда покличемо, - говорить Марія.

- Кличте.

- Він не почує, - повідомляє Віра. - Він глухий. А баби їх немає.

- Добре ж, ти, Вірко, зробила, - каже Світлана. - Тепер вони нас взагалі не відпустять!

- А ти хіба хочеш?

- Звісно, хочу!

- То немає ніяких проблем, - мовляє Роман. - Я теж хочу.

- Віра! Бач, що ти наробила! Скажи, хай він мене відпустить, а то я з тобою не буду говорити!

- Чого ти так! - доноситься від каменя.

- Зараз дідо як прокинеться, то нам всім нездобрувати, - сердитим голосом.

- Гаразд! Іди, як хочеш, - відпускаючи Світлану. - Пішли, хлопці!