Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Але ж ти можеш якось собі нашкодити…

–Так, харе, мамо-квочко. Допоможи піднятись, або сядь в куточку і збирай шмарклі в долоньку, щоб я не бачила.– рявкнула вона.

Адам зітхнув, підхопивши її за талію, він опустив голову, дозволивши дівчині сісти йому на плечі. Скарлет пригнулась, щоб не вдаритись головою об дах ліфта і дістала лопату.

–І взагалі, можна обходитись і без цих прізвиськ.–пробурмотів він.

–Яких?–спитала Скарлет посунувши лезо лопати у щілину між люком і стелею.

–Ну, «хмаринка», «кульбабка», тепер «мама-квочка».

Скарлет опустила руки, нахмурившись.

–Це тебе ображає?

–Знаю, ти скажеш, що тобі на це начхати, але в мене є ім’я і мені було б приємніше, якби ти кликала мене Адам.

–Але це так нудно…

–Ну, можеш вигадати щось інше, але з мого погодження.

Скарлет всміхнулась, продовжуючи боротись із кришкою люка.

–Є якісь ідеї?– спитала вона.

–Ну…Я не знаю. Можеш просто глянути на мене і що перше в голову прийде.

Скарлет здійняла брову:

–Тоді ми точно не погодимо тобі поганяло.

Адам закотив очі.

–Обов’язково ненавидіти всіх довкола?

–А обов’язково їх любити?– відповіла вона.

–Чому б і ні?

–Та сама відповідь на твоє попереднє питання.– почувся скрип і люк привідкрився.

–Ну, нарешті! Ти як там, хма…–вона себе урвала.–Пупок не надірвав?

–Ти не така важка, як думаєш.

–Чого не скажеш про мій характер?– відкривши люка, спитала Скарлет.

–О, так. Добре, що ти про це заговорила!– притримуючи Скарлет , що саме лізла нагору, сказав він. –Ну, що там?

–Та, що…–зітхнула вона.– Двері я можу привідкрити, але цього буде недостатньо, щоб пролізти.

–Я можу допомогти?

–Краще сиди.

Адам засмучено опустив очі. І так всюди. Ніби він якийсь тупенький, мала дитина, що завжди лізе під руку і нічим не допомагає.

–Взагалі-то…–почала Скарлет.

–Так?– всміхнувся Адам.

–Зможеш видертись сюди?– спитала вона.

–Звісно!

Адам ривком вхопився руками за обідок люку і підтягуючись поступово виліз нагору. М’язи рук неприємно нили.

– Ти можеш прорізати ці двері, щоб ми увійшли?

–А як?

Скарлет закотила очі і  потягнулась до нього. Адам несвідомо затримав дихання. Вона потягнулась до його поясу і дістала звідти світловий меч.

–Це клятий джедайський меч, чи цяцька з аліка?– роздратовано спитала вона.

–О! Так-так!– перехопивши руків’я всміхнувся він.

Скарлет зробила півкроку назад, бо на даху ліфта особливо не розженешся. Адам натис кнопку і меч зарипів, освітлюючи його обличчя блакитним кольором. Він встромив меча у залізні двері і вирізав кривий круг аж до підлоги. Пропалені рівчаки, залишені мечем горіли темно-помаранчевим кольором, Адам вдарив ногою вирізану частину і вона з гуркотом впала на підлогу поверху.

–Після вас.– вклонився Адам.

Від ліфта і до поверху була непогана відстань, їй довелось стрибати. Скарлет залізла на поверх і повернулась.

–Твоя черга, Скайвокере.

Адам вишкірився. Він тільки зробив крок, як трос ліфта з неприємним скрежетом урвався і кабіну понесло вниз. Адам дивом встиг вхопитись за виступ поверху. Скарлет протягнула йому руку, допомігши вилізти.

–Ну, от, тепер і ти мене врятувала.

–Борг сплачено.– всміхнулась Скарлет.

–В тебе гарна усмішка.–зауважив Адам.

Скарлет напружилась, Адам раптом теж.

–Окей, це було недоречно.– одночасно сказали вони і розреготались.

Вони увійшли на поверх і рушили до сходів, щоб спуститись останні два прольоти. Спинившись біля дверей аварійного виходу, Скарлет пробурмотіла:

–Хіба аварійний вихід має бути на магнітному замку?

–Цей мабуть так.– діставши свій бейдж, сказав він і приклав картку до зчитувача.

Замок пискнув і відчинився. Вони увійшли у двері і опинились прямо перед будинком Адама.

–Чудово. Зараз відчиняємо двері і нарешті звалимо звідси.– радісно кинув Адам.

–Не розумію, до чого тут Смерть? – опускаючи окуляри на носа, Скарлет крутила між пальців квиток.– Хтось з нас має вмерти? Це ж було вже!

Адам розстебнув кишеню її куртки і поклав туди ключ.

–Що ти робиш?

–Якщо щось піде не так, ти втечеш першою.– попередив він.