Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

- Чому ти мені не розповів, що тобі погрожували? - запитала раптом дівчина. Габріель такого питання не очікував.

- Я не знаю, про що ти… - почав було він.

- Знаєш, знаєш… А я думала, між нами немає таємниць…

- Юлечко, вибач, але я не хотів тебе нічим засмучувати. А ще не хотів, щоб почала відмовляти мене з тобою зустрічатися.

- Думаєш, я б відмовляла? - зробила паузу. - Ти вже дорослий, щоб сам приймати такі рішення. Це по-перше. А по-друге, у мене свої методи боротьби з такими людьми.

- То ти вже знаєш, хто це був?

- Так, мій нав’язливий сусід, а бодай його… Але йому це так з рук не зійде, тож не переживай, зі мною будеш у безпеці!

- Це я тобі таке повинен говорити, а не ти! Бо мені починає здаватися, що в наших стосунках, чоловік - це ти!

- Я просто ненавиджу, коли людей, яких я люблю, кривдять! Ось і все, - гнівно мовила Юля.

- Люблять? - перепитав Габріель. - То ти мене теж любиш?

- Що значить теж?

- Бо я тобі вже тижня два намагаюся сказати, що кохаю, але все ніяк не міг підібрати правильний час!

- Телефоном краще, чи не так? - пожартувала дівчина.

- Та мені вже все одно! - вигукнув хлопець. - Юлечко, я тебе кохаю!!!

- А я тебе… - усміхнено мовила та, і на серці одразу стало тепліше. Це був чудовий кінець такого емоційно виснажливого дня. І “гірко” раптом перетворилося у “солодко”...