Олена Домова - Тілоохоронець Горгони, Олена Домова

34. Ти для мене таємниця

Віктор похмуро слухав звіт довіреної особи про те, що хтось намагається нарити інформацію про нього. Цікавилися біографією та бізнесом. Новина йому вкрай не сподобалася. І справа була не тільки в тому, що пан Сучков вкрай ретельно зберігав особисте життя в таємниці, а й у тому, що саме зараз він повільно, але впевнено реалізовував давно підготовлений план помсти.

Він не хотів до часу фізичної розправи над ворогом. Це було б занадто легко для нього. Так просто Павлик не відбудеться. Метою було зруйнувати, принизити й втоптати колишнього товариша у гній, позбавити майбутнього та надії.

Почати вирішив з родини. Робота тут велася доволі активно. Ще зовсім трохи, й молода дружина паде жертвою чарівного актора, якого Віктор Андрійович спеціально винайняв для цієї роботи. Старша донька від першого шлюбу також оброблюється потрібними людьми. Менших вирішив не чіпати, адже вони такого ж віку, як і його донька. Хай бігають.

З бізнесом виявилося складніше. Конкуренти давно вже лишилися позаду, ринок поділений, гострих конфліктів не було. Підірвати компанію зсередини не вийшло. Більшість замів Павлика, судячи зі звітів, були відчайдушно віддані, байдужі до випадкових грошей і не мали темного минулого. Спроби вплинули на них за допомогою підставних людей чи компаній ні до чого не призвели.

Втулити власну людину виявилося складніше, ніж переманити. Втім, якщо пошукати на менш значущих посадах. Серед них напевне знайдуться ті, хто не надто вдоволений своїм положенням. Найближчим часом пан Сучков планував діяти саме через співробітників та помічників. Треба знайти потрібну людину та натиснути сильніше.

Та це все минуще. Якщо комусь здумалося копати під нього, то всі плани можуть піти бісові під хвоста. Навряд чи це Павлик спромігся. По-перше, він і так знає про колишнього товариша майже все, а по-друге, знаючи Вікторові зв'язки, Зегер не став би так відверто палитися. Отже, третя сторона, новий фронт.

- Як же невчасно, - пробурмотів Віктор Андрійович, а небагатослівний помічник з поцяткованим ластовинням обличчям коротко кивнув. - Гаразд, рий у відповідь, тільки обережно, не відлякай поки що. Вільний.

Знову швидкий кивок, і за мить Віктор лишився на самоті.

А в той самий час, в іншій частині міста не менш похмурий чоловік слухав звіт про пана Сучкова. Їхній новий знайомий у молодості відсидів за фінансові махінації. Сів не без допомоги свого тодішнього боса та товариша пана Зегера. Але, як не дивно, в кримінал не пустився. Після тюрми заснував фірму та успішно керував нею, одружився, став вдівцем, виховує доньку... Але це все на поверхні.

Насправді ж Віктор Андрійович просто став більш досвідченим і вправним махінатором, здобув відповідні зв'язки в кримінальному середовищі, завдяки чому бізнес добре тримався.

- Тож чолов'яга каламутний та небезпечний, - підвів підсумок Жека. - Добре, що ти вирішив дізнатися про нього. Раптом що, це не якийсь випадковий кілер буде, а його власна організація.

- Еге ж, "впізнавши його ближче" я сумніваюся, що на Зегера готується звичайний замах. Хоча він також не виключений. Я пораджу звернутися до поліції.

- Він не погодиться.

- Знаю, але попередити треба. Крім того, розслідування злочинів не наша компетенція.

- Так може розширити мережу послуг? Детектив...

- Всіх грошей не заробиш, - гмикнув пан Кирієнко, намагаючись вберегти друга від невиважених вчинків.

- Та не в грошах справа. Я завжди хотів опером стати.

- То чого ж не став?

- Ти знаєш, які в них зарплати? - зкривився пан Тягнибок.

- Звісно. Приблизно така ж сама, як була у мене, - скептично звів брову його партнер.

- То ж бо й воно. А я до такого не звик, - коментар анітрохи не збентежив Жеку.

- Гаразд, як хочеш, але я до цієї справи більше не дотичний. Домовилися?

- Як хочеш, - знизав плечима пан Тягнибок.

***

Біля скляної коробки, в якій розташовувалася Зегер-груп, Макс за звичкою оглянув простір прискіпливим поглядом. У цей час все довкола виглядало незвично. Порожня стоянка видавалася величезною, темні вікна, що вже не підсвічувалися зсередини й не відзеркалювали світло ліхтарів ззовні. Підняв голову догори, в кабінеті Юлі світло також не горіло.

Чоловікові це не сподобалося, й він швидким кроком рушив у бік будівлі. В холі зустрівся з коханою та гучно видихнув. Все гаразд.

- Чому я постійно про тебе хвилююся? - спитав, не чекаючи відповіді, але відповідь пролунала цілком серйозно:

- Звичка.

Пан Кирієнко здивовано звів брови, але не заперечив. Можливо, так і є.

Продовжувати тему не стали, мовчки пішли до машини. Рука чоловіка легко торкнулася талії й там лишилася. Це принесло відчуття спокою обом і кроки мимоволі сповільнилися.

Серйозну розмову Максим вирішив не відкладати, й щойно вони сіли в машину звернувся до Юлі з проханням.

- Можливо, те, що я скажу, несподівано, але не варто тобі спілкуватися з паном Сучковим. Він небезпечна людина.

- Я це вже помітила, - обережно відповіла пані Середа, розмірковуючи, що могло спонукати чоловіка до таких думок.

- Він щось зробив? - як завжди на свій лад зрозумів задумливість коханої Макс.

- Ні, нічого не зробив. Не знаю, як пояснити, просто відчуття. Я ж донька опера.

- Авжеж, я й забув, - легка посмішка заграла на губах. 

- А ще те, як він тонко розпитував про нас...

- Коли? - почав пригадувати пан Кирієнко, він під час зустрічі біля під'їзду нічого такого не помітив.

- Вчора, коли Юля шукала браслет...

Аж раптом пані Середа згадала, що вона геть забула розповісти про вчорашню пригоду Максимові, й негайно виправилася.

- Гадаю, не потрібно нагадувати тобі, що цю зустріч повторювати не варто? - спокійно поцікавився чоловік. Знав би хто чого йому вартував той зовнішній спокій.

- Ти вже це зробив, - підкреслено невдоволено звела підборіддя Юля.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍