Велена Солнцева - Не можна вбити, Велена Солнцева

Частина 41

Захар

 З тривогою спостерігав як Настя зникає у темній водній гладі. В цьому місці потоки магії буквально вирували, вказуючи на близькість джерела, внаслідок чого вода здавалася надто густою. Русалки спливли догори, викликаючи внутрішню огиду своїми роззявленими пащами, вони спали. У мене був інший супротивник, не менш небезпечний. Віверни струшували з крил кам'яну крихту і багаторічний пил, уже давно ніхто не намагався потривожити їхній міцний сон.

У мемуарах діда було написано, що віверни пропустять відьму, тому я і припускав, що Насті треба було зіткнутися з русалками, але тепер мені щось підказує, на глибині може бути щось небезпечніше. Не дарма ж мій спочилий родич акцентував увагу на тому, що відьма має бути сильною.

Позаду пролунало ревіння, відволікаючи мене від споглядання водної гладі. Грот був величезний, настільки що дві віверни могли без проблем розмахувати крилами, при цьому один одному не заважаючи. Озеро більш схоже на колодязь не більше пари метрів у діаметрі, але я чудово бачив що чим глибше, тим більше віно розширюється.

М'який поштовх у спину як попередження, і наступної миті сильний удар збиває з ніг, змушуючи відразу ж згрупуватися і відкотитися вбік, подалі від масивних лап. Розгніваний вереск тряс печеру, змушуючи тремтіти стародавні сталактити, з'явилися сумніви в їх незрушності. У демонів напрочуд чутливі вуха, у мене всього лише частина крові стародавніх, але я мало не божеволів від їхнього вереску. Потрібно терміново їх заткнути, причому чим швидше тим краще, довго я не витримаю, з вух вже почала просочуватися кров.

Зібрав увесь свій резерв в один удар, чудово усвідомлюючи, що залишуся абсолютно беззбройним, у мене більше не залишиться сил навіть на елементарний захист, можна буде покладатися тільки на грубу силу. Мені пощастило що віверни за багато років перебування в нерухомому стані злегка розгубили свою спритність, вбивати вартових не хотів, вони лише виконували свій обов'язок, не підпускаючи мене до скарбу. Хвиля зеленої смердючої пари заповнила весь простір, один з ящерів не в силах виплюнути струмінь полум'я, заповнив усе смердючим паром, від якого очі на лоба лізли. Сформував дві сфери, заповнені енергією дару некроманта, через що по руках постійно проходили чорно-сині розряди магії мертвих. Цього має вистачити щоб надовго вирубати моїх супротивників, при цьому не завдаючи особливої шкоди їхнім життям.

План спрацював, і два величезні тіла обм'якнувши плюхнулися поруч, голова одного звисала в колодязь. Довелося відтягувати, ящір уже почав затягувати широкими ніздрями воду, ще трохи й захлинеться.

Все тіло пронизала біль, від самих кінчиків нігтів, до коріння волосся, там у темній глибині витягували силу з відьми, не обриваючи при цьому мого зв'язку з нею, хтось дуже сильний. Вода обурено вирувала, і при спробі підійти ближче мене відкидав назад екрануючий щіт. Ще нещодавно його не було, я в цьому повністю впевнений. Скрізь біль робив одну спробу за іншою, божеволіючи від тривоги. Вона була жива, я це відчував, ослаблена, але жива.

З води стрілою випурхнув чорний ворон із червоними очима, птах який символізує мудрість і шляхетність на темній стороні. Ось тільки звідки йому тут узятися, мені зараз було не до роздумів. На пружній водній гладі гойдалося тіло відьми, в руці вона стискала невеликий флакон, наповнений кармінною рідиною.

Настя

Гострі ікла здавалося терзали не тільки мою руку, вони пронизували саму душу, вбираючи в себе всі спогади, всі почуття, наситившись їх силою.

-Ще трохи відьмочка, залишилося зовсім трохи.

Почула в голові клятий мелодійний голос. Зараз могла думати тільки про одне, він допоможе, дотримається своєї обіцянки.

-От і все, ти велика молодець. - чоловік привів мене до тями легкими ляпасами по щоках. - Відкривай очі, маленька хоробра відьма. Я поки що утримую бар'єр, але коли відпущу його, вода хлине, тобі краще бути у свідомості.

Виконавши його прохання, побачила як одна рука незнайомця простягає мені невеликий флакон з яскраво-червоною тягучою рідиною, друга в цей час немов намагається розкритою долонею втримати бар'єр міхура, який став зовсім прозорим і тонким.

Схопила флакон, міцно стиснувши його в руці.

-На три порції вистачить. – з м'якою усмішкою сказав чоловік.

-Головне щоб на дві вистачило. - хрипко відповіла, горло наче щось стискало.

-Повір, люба, на три. А тепер приготуйся, я відпускаю.

Глибоко вдихнула і мене знесло потоком води, в якій я старанно борсалася не розтискаючи рук. Розуміла, що мене відносить убік, на глибину, і нічого не могла вдіяти з цим. Принаймні моє тіло спливе на поверхню, тому якнайміцніше стискала кулак. Вже змирившись зі своєю нелегкою долею розслабилася, пливучи за течією, поки мене не схопила міцна рука, стискаючи зап'ястя до болю і змушуючи прийти до тями. У темній водній гладі чітко світилися дві червоні краплі. Він з силою жбурнув мене вгору, здавалося вивертаючи і відриваючи при цьому руку, але підхоплена божевільним виром я опинилася на поверхні, в компанії зубастих тварин, що поступово прокидалися. Мимо промайнула темна тінь, і я всього на мить прилягла, розкинувши руки і намагаючись перепочити. У мене лише мить, після чого доведеться вискакувати назовні, тому що на мене вже косяться мертві блакитні очі русалок.

-Ти жива. - полегшений видих, і мене висмикнули з води, давши по морді надто жвавій рибині.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍