Джессіка Таунсенд - Невермур. Випробування Морріґан Кроу

— Чому ти мені допомогла?

— Тому що… — завагалася Каденс. — Тому що я ненавиджу Ноель. Ти мені теж не дуже подобаєшся, але Ноель я справді ненавиджу. А ще тому що… — Її голос став тихішим. — Ти пам’ятаєш мене. Правда? Пам’ятаєш мене з Перегонів.

— Через тебе я ледь не вилетіла з випробувань.

— І ніч Геловмесу. Її ти також пам’ятаєш?

Морріґан спохмурніла.

— Ти штовхнула мене у ставок. Таке мені важко забу…

— Ніхто ніколи не запам’ятовує мене, — швидко перебила її Каденс. Вона дивно подивилася на Морріґан. — Люди забувають гіпнотизерів, у тому й річ. А ти запам’ятала. — Вона глянула в коридор. — Треба йти. — Вона побігла, щоб наздогнати свого наставника, і зникла за поворотом до того, як Морріґан змогла щось сказати.

— Яка дивна дівчинка, — сказав Юпітер, спантеличено насупившись і дивлячись услід Каденс. — Хто вона?

— Каденс Блекберн. — Морріґан підняла кинутий постер, згорнула його і поклала собі в кишеню. — Дивна, так.

— Гм-м? — Юпітер виринув із задуми й подивився на Морріґан.

— Я сказала, що вона дивна.

— Хто дивна?

— Каденс.

— Хто така Каденс?

Морріґан зітхнула.

— Не зважайте.

Розділ двадцять четвертий

Вулиця Битв

Юпітер викликав Фенестру, яка неохоче зустрілася з ними на вході до станції Дивополітену «Вулиця Битв». Вона мала супроводжувати Морріґан, Джека і Готорна назад до «Девкаліона», тим часом як Юпітер мав займатися таємними справами, пов’язаними з договором про безпеку, хтозна-яким.

— Не випускай їх із поля зору, — вкотре сказав Юпітер Фен, повертаючись від квиткової каси. — Не йти обхідними шляхами, не відволікатися — прямо додому, до готелю, ніяких додаткових поїздок або запізнень, зрозуміло?

Фенестра закотила очі.

— Ох, а я саме збиралася зупинитися, щоб купити морозива і песиків.

— Фенестро… — загрозливо сказав він.

— Гаразд, тримай бороду високо.

Він повернувся до Морріґан, Готорна і Джека.

— Так, ви троє. Там унизу будуть натовпи. Тримайтеся поруч із Фен і ніде не вештайтеся. Фен, найкраще їхати Стрімкою лінією до «Брами Ліліт», а потім перейти на Столітню лінію. Вона довезе вас до «Річкового острова»; впіймаєте Парасолькову залізницю і звідти прямо на проспект Волохокрильця. Ви всі маєте парасольки?

Діти кивнули.

— А Лінія Вікінга веде ж прямо до «Річкового острова», — сказала Фен.

Юпітер похитав головою.

— Хлопець на квитковій касі каже, що там затримка через напад орди вікінгів в одному з тунелів. Вони будуть розбиратися з цим безладом години.

— Тоді Стрімка лінія, — погодилась вона. — Ви троє, за мною.

Вони спустились на переповнену станцію і протиснулись крізь турнікети. Фен, яка була надто велика, щоб іти звичайним шляхом, перестрибнула його. Обурений кондуктор почав був сваритись, але вона зашипіла на нього, і він умить повернувся до своїх справ.

Коли вони перетинали тунелі та сходи, Готорн не переставав скоса дивитися на Морріґан, відчайдушно бажаючи розпитати про випробування, але було занадто шумно. Морріґан упіймала його погляд і стенула плечима:

— Я не знаю.

Коли вони нарешті дійшли до платформи, Фен пробилася крізь натовп до жовтої лінії попереду, розштовхуючи пасажирів, наче колосся пшениці в полі. Готорн, Морріґан і Джек, схопившись за її хутро, намагалися встигати і вибачалися перед людьми, які крутилися поруч.

— Повільніше, Фен, — сказав Джек. — Ти затопчеш людей.

— Якщо люди стоять у мене на шляху, вони заслуговують бути затоптаними, — пробурмотіла Диво-кішка. — Це просто те, що мені потрібне після цього безглуздого дня — няньчитись із вами трьома в переповненому Дивополітені. У «Девкаліоні» сьогодні безлад весь день, люди приїжджають, їдуть, галасують. Ми викликали трьох електриків, щоб розібратися з електропроводкою в східному крилі, а Кеджері запросив цих сміховинних мисливців за привидами знову.

— Мисливці за привидами! — захоплено сказав Готорн.

— Я думала, що вони вже прогнали привида, — сказала Морріґан. — Тоді влітку, пам’ятаєш? Вони займались екзорцизмом.

— І, незважаючи на їхнє першокласне махання шавлією, — сухо сказала Фен, — наш сірий чоловічок усе ще зависає десь у східному крилі, залякуючи людей. Ходить крізь стіни і зникає в кутках. Працівники навіть дали йому кумедне ім’я… ох, яке ж?

— Я не бачила сірого чоловічка, — сказала Морріґан.

— І не повинна, тобі нічого робити в східному крилі з цим клятим ремонтом, — Морріґан обмінялася винуватими поглядами з Готорном і Джеком, але нічого не сказала. Вони все ще нікому не розповіли про те, де були в ніч, коли втекла тінь. — Будівельники постійно скаржаться на нього, кажуть, що чують його з сусідньої кімнати і біжать подивитися, хто там, але він просто зникає у Павутинні.

— Що вони чують? — запитав Джек.

— Його співи — ні, наспіви. Так вони його називають. Наспівувач. Безглуздя.

Морріґан раптом похитнулася, ніби пропустила сходинку. Сірий чоловічок. Наспівувач. Ходить крізь стіни в східному крилі, зникаючи в Павутинні. Наче привид.

Тепер вона точно знала, що Езра Сквол влазить до Невермура. У її голові наче ввімкнулося світло, і вона нарешті все ясно бачила.

— Павутиння! — вигукнула вона.

— Що? — спитав Готорн.

— Павутиння — так він це робить, так він влазить до Невермура, — сказала вона.

— Хто влазить до Невермура? — запитав Джек. — Про що ти говориш?

— Містер Джонс — Езра Сквол — це він сірий чоловічок, наспівувач! Тому люди й думають, що він привид, — він подорожує Павутинною лінією і може ходити крізь стіни!

Але її голос заглушив гучний свист пари, тому що поїзд прибув до платформи. Насупившись, Фен проштовхнула Морріґан і хлопців у перший вагон. Їм було зовсім не складно знайти вільні місця, адже всі пасажири скупчилися з протилежного боку, з радістю пропускаючи гігантську жовтооку Диво-кішку.

Щойно вони всілися, Фен нахилилася ближче, протискаючи свою велику сіру голову поміж ними.

— Слідкуй за тим, що говориш на людних станціях Дивополітену, — прошипіла вона. — Павутинна лінія має бути великою таємницею.

— Але Езра Сквол користується нею, — прошепотіла Морріґан, озираючись через плече, щоб переконатися, що їх ніхто не чує. — Ми повинні розповісти Юпітерові. Фен, там немає ніякого привида, це Езра Сквол — він сірий чоловічок!

— Езра Сквол? — голос Фен став іще тихішим. — Дивосміт Езра Сквол? Дурниці. Йому заборонили в’їзд до Невермура багато Ер тому.

— Не дурниці! Я сама його бачила. Він був у холі того дня, коли люстра впала, й однієї ночі минулого літа я розмовляла з ним у східному крилі…

— Що ти робила у східному крилі? — запитала Фен.

— … і він приходив, щоб подивитися на Чорну ходу на Геловмес.

— Це правда, — сказав Готорн, палко закивавши головою. — Він там був, я теж бачив.

— Дама Чанда показала мені портрет Сквола сто років тому, і це