Тала Тоцка - Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка

Розділ 20

Каріна

— Їх там двоє, тітко Катерино? — запитую, затамувавши подих.

Я лежу на кушетці, у мене в руці телефон з увімкненим гучним зв'язком. На тому кінці мережі тітка Коллідора і добра половина селища. Другій половині просто не чути, їм новини передають по ланцюжку.

Мама сидить на стільці поруч із кушеткою, тата виставили за ширму, але він звідти все чує. І мені теж чути, як він сопе за шторкою.

Тітка Катерина татова троюрідна сестра, вона лікарка-узистка, і сьогодні я прийшла на планове УЗД, щоб побачити своїх ангелят.

— Двоє, двоє. Ось, сама дивись, — тітка Катерина повертає до мене монітор, і я бачу дві плямки з чорними пульсуючими крапками. Плямки ворушаться, весь час рухаються і штовхаються.

— Це їхні сердечка? — запитую чомусь пошепки, показуючи на крапки. Напевно, щоб не налякати своїх дітей.

— Так, уже простежується серцебиття. Усе добре з твоїми дітками, Каро. Зараз усе заміряємо й запишемо показники.

— Катерино, а вже видно, хто там? — запитує мама.

Мені теж цікаво послухати, хто в мене там, але раптово мою увагу привертає підозріла активність на екрані. Мої плямки починають неспокійно рухатися, і між ними проштовхується плямочка поменше. Тепер переді мною три плямки, вони не перестають ворушитися і штовхатися.

Спостерігаю за ними як зачарована.

— Тітонько, — шепочу, ковтаючи, — подивіться туди. Це... Це те, що я думаю?

Катерина, яка захопилася розмовою з мамою, обертається і приголомшено сплескує руками.

— Матір Божа! Надіє, Ніколаосе! Ви тільки подивіться!

— Що там? — тато висовує голову з-за шторки, мама починає плакати. І я разом із нею. Тато злякано підхоплюється. — Та чого ви ревете обидві? Щось із дітьми?

— Колю, їх там не двоє, а троє, — плаче мама й обіймає мене, а я реву в три струмки.

— Боже, одразу троє онуків! Яке щастя! Чого ж ви плачете, дурепи! Катерино, а тобі видно, хто?

— Хлопчики, — упевнено відповідає тітка, — точно, хлопці. Ну нарешті ти дочекався, Ніколаосе! Вітаю! Буде у вас тепер у родині чоловіча перевага!

А я плачу ще гірше від того, що Марк ніколи не дізнається про те, що в нього буде три сини.

 

Чотири місяці по тому

— Колю! Колю, ти тільки подивися, які ангелята, — зворушливо каже мама, схиляючись над ліжечком.

— Диво, а не хлопці, — погоджується з нею тато. — Тільки як ми їх розрізняти будемо, Надю? Вони ж зовсім однакові!

Мої діти народилися трохи раніше терміну, але це й так справжнє диво, що я змогла їх доносити. Лікарі наполягли на кесаревому, і сьогодні вранці мене прооперували. В обід уже перевели в палату і принесли дітей.

Тепер я мама трьох синів — Матвія, Мирона і Макара. Імена я придумала давно, і до Марка це не має жодного стосунку. Мені подобається, що можна скорочувати до короткого Мет, Мір і Мак. А так вони просто мої ангелята.

У Марка два місяці тому народився син, його назвали Маратом на честь діда. Про це розтрубили всі ЗМІ, і мені було дуже важко дивитися на фото, де трохи розгублений Марк тримав на руках крихітний згорток. Так важко і гірко, що я мало не народила завчасно.

Відтоді я заборонила собі дивитися новини й остаточно викреслила зі свого життя Марка Громова. Який тепер Мартін. І в якого є син і спадкоємець Марат Громов.

А мої діти будуть Ангелісами. Три мої прекрасні ангели — Мет, Мір і Мак. Темноволосі з синіми як штормове море очима.

***

— Каро, це тобі, — схоплюється тато і простягає довгастий конверт. Беру і з подивом кручу в руці.

Він без зворотної адреси, без жодних розпізнавальних знаків. Тільки адреса батьків, моє ім'я та поштова марка. Все.

Це точно не з банку і це не сповіщення від поліції про штраф за перевищення швидкості або неправильне паркування. Я не воджу майже дев'ять місяців, які штрафи?

Увагою батька повністю заволодівають сплячі ангелята, а я розкриваю конверт.

Звідти випадає широка смужка тонкого паперу, списана дрібним почерком із нерівним краєм. Немов її звідкись відірвали. А слідом огризок паперу, використаний як записка: «Їм потрібніше. Немо Капітан».

І все.

Чудернацька справа.

Здивовано хмикаю, з цікавістю кручу записку і перевертаю паперову смужку.

«Чек на пред'явника».

Стає ще цікавіше. А коли бачу суму, у мене очі лізуть на лоба.

Сто тисяч євро.

Мені ж не здалося? Це справді сто тисяч? Тут не затесалася випадково зайва пара нулів?

Пробую вчитатися в суму прописом, але літери пливуть, а рядки стрибають перед очима.

Ні, жодної помилки. Сто тисяч.

Беру огризок, заглядаю зі зворотного боку, раптом там написана якась важлива інформація, а я пропустила?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍