Марія Ряполова - Бурецвіт, Марія Ряполова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ватажок поглянув на Терна.
— Щодо хлопців? — спитав той у мене.
— Так!
— У нас таких нема, — стенув плечима ватажок.
— Чоловіки нам ні до чого, — закивав Терн.
— Ні, я маю на увазі, має бути ще якесь рішення!
— Ні, на жаль… — розвів руками Терн.
— Є таке рішення! — вигукнув парубок, що стояв трохи оддалік.
— О, ні, будь ласка, не починай! — відмахнувся ватажок.
— Але чому ж, ми маємо бути чесними, чи не так?
Парубок пройшов до центру нашого маленького зібрання, і тепер ми могли його роздивитися. Це був високий молодик із довгим світлим волоссям та правильними рисами обличчя. Очі його були сповнені невимовного глобального смутку. — Є такий звичай, що один із прибулих може викликати на бій одного з нас, і якщо він переможе… ми маємо їх усіх відпус ти ти.
Терн зітхнув і став звірятися з документами.
— Так, є такий звичай, але прибулий не викликає на бій… навпаки, якщо серед нас знайдеться охочий битися з ним на мечах, то тоді подібна дуель може відбутися… до того ж цей звичай дуже давній, останнім часом його не використовують.
— Але ж його не скасували, — сказав парубок.
— Чи є охочі витрачати свій час на таку дурню? — спитав ватажок.
Розбійники захихикали.
— Так, охочих нема, віша…
— Я буду, — сказав парубок з сумними очима.
— О, шляхетний Тенто, я тебе благаю, не починай.
— Ми маємо дати їм шанс, це чесно! — вигукнув хлопець, театрально розвернувшись до ватажка.
— А ви, хто з вас битиметься? — спитав скривившись той.
— Він, — Мереж хитнув головою вбік Бурецвіта.
— Я, — зітхнув шукач. — Тільки я не вмію битися на мечах.
— О, не хвилюйтеся, я теж не вмію, — сказав Тенто. — Нам щойно привезли ці штуки.
— Щойно привезли? — здивувалася я. — Але ж він сказав, що звичай — дуже давній.
— Тут так написано, — Терн помахав дощечкою з паперами.
— Ну, гаразд! — гукнув ватажок. — Принесіть їм мечі!
Бурецвіта розв’язали. Жваві парубки швидко притягли зброю та вручили її дуелянтам. Важливою деталлю, якої не можна було не помітити, було те, що лісовому розбійникові видали справжній меч, а Бурецвітові — короткуватий дерев’яний.
— Що це означає? — вигукнула Перла. — Як він може битися іграшковим мечем?
— Розумієте, прекрасна діво, якщо йому дати справжній, він може якось мені зашкодити, — пояснив шляхетний парубок.
— Та ви що! — гукнула Перла.
— Оскільки я живу на території заповідника, мене не можна ніяк ушкоджувати.
— А вам не здається, що це трохи несправедливо? — втрутилася я. — А ви ж ніби прагнули, щоб усе було по-чесному.
— Так… — сумно й розгублено вимовив шляхетний парубок.
— Тим паче… — сказала Перла, — що у запалі поєдинку…
Бурецвіт може вихопити ваш меч… або… або ви самі собі зашкодите своїм же мечем!
— Так… — знову вимовив шляхетний парубок. — Що ж робити?
Ми з Перлою перезирнулися.
— Гаразд, — сказав нарешті лісовий розбійник, — я теж битимуся дерев’яним.
Йому поміняли меч.
— Тепер усе чесно, — виголосив шляхетний парубок.
— Тепер це — бій на тупих дерев’яних мечах, — підсумував Мереж.
— Атакуйте мене, пане, — сказав шляхетний парубок.
Бурецвіт розгублено подивився на свій меч, зробив суворе обличчя і побіг на розбійника, вимахуючи шматком деревини.
— Банзай! — гукнув Мереж.
Шляхетний парубок підставив свою палицю, тож їхні «мечі» схрестилися. Вони почали завдавати удари, кожен старанно намагався влучити по палиці іншого.
— Терне, як ти вважаєш, яка вірогідність того, що шляхетний Тенто якось на смерть проштрикне цього типа тупим дерев’яним мечем до заходу сонця?
— О, гадаю, шанси невеликі, але будемо сподіватися.
— Панянки, чи не будете ви проти, поки там що, пообідати зі мною тут на лоні природи під дзвін клинків?
— Чий дзвін? — не зрозуміла я.
— О, звичайно, ми не проти, — сказала Перла.
— А я? — крикнув Мереж.
— А ти радій, що тобі горлянки ще не перерізали. Ану, накрийте нам поляну!
Я поглянула на дуелянтів. Найбільше вони нагадували хлопчаків, що знайшли дві гілки у шкільному дворі й давай бавитися. Вони відчайдушно билися, інколи навіть видавали дивні звуки, що мали імітувати бойовий клич.
— Стараються, — сказав вожак.
— Банзай! — гукнув Мереж.
— Докричишся в мене.
Ми сіли на щойно розстелену скатертину та стали споглядати битву.
— Бурецвіте, давай! — гукнула Перла.
Я зітхнула.
3
Вони махалися вже другу годину. Ми встигли з’їсти перше, друге та десерт, напитися вина, а після цього розвалилися на травичці та слухали, як вожай лісових розбійників філософствує вголос.
— Ця вся природа — це чудово, справді. Чисте повітря, чиста вода. Але у великому шумному місті теж є свої принади. Мені інколи бракує чогось такого урбаністичного. Ще винця?
— Нє… — протягнула я. — Ми з не дуже великого міста.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурецвіт, Марія Ряполова», після закриття браузера.