Марія Ряполова - Бурецвіт, Марія Ряполова

З хащі вилетіла стріла і прибила Бурецвітового капелюха до стовбура.

— О! — задоволено гукнув хтось. — Не рухайся, зараз підійдемо.

— Ти живий? — прошепотіла я.

— Ніби, — стенув плечима Бурецвіт.

— Чорт забирай! — вилаявся Мереж, стягаючи панамку.

— Просто всередину поцілив, ну й краса, — сказав парубок, що з’явився раптом із нетрів лісу. — Класний капелюх.

У руках хлопця був лук, за плечима — сагайдак, сам він був одягнений у легкий зелений костюм.

— Дякую, — сказав Бурецвіт. — Це все?

— Ні-ні, постривай, не ворушись. Сфотографуй це! — гукнув він комусь.

До нас підійшов іще один хлопець, на шиї в нього висіла фотокамера.

— Годиться, — сказав він, оглянувши Бурецвіта, і почав знімати.

— Ну так! — гукнув перший парубок.

— Справді поцілив… — почувся ще чийсь голос. Раптом біля нас почали з’являтися нові й нові люди, вбрані у зелене.

— Ну досить, — сказав той, що фотографував, підійшов до стрільця, і вони почали переглядати знімки.

— Так хто, я ж зробив! Треба в інет повісити, — тішився лучник. Інші хлопці також підходили до них, дивилися фото, потім розглядали Бурецвіта, його прострілений капелюх і висловлювали своє захоплення.

Шукач нарешті виринув з-під зіпсутого головного убору й відійшов убік.

— Ми, власне… — почала я.

Стрілець зиркнув на мене і сказав:

— Хлопці, а чого ви гальмуєте?

З нас постягали та кудись віднесли наші рюкзаки. Після цього нам позаламували руки і скрутили їх за спинами грубою мотузкою.

— Мені боляче! — верескнула Перла.

— Ходімо! — сказав хлопець із луком.

— Куди?! — викрикнула я.

— А… ну… до нашого цього, розбійницького лігва. Рухайтеся!

2

Нас притягли на галявину, що з одного боку завершувалася урвищем. Там нас зустрів статний дядько, ватажок розбійників.

Поруч із ним стояв худорлявий молодик, який тримав у руках дощечку з прикріпленими до неї паперами.

— Ви чужинці, що нелегально… — почав ватажок.

-…без дозволу та жодного права… — підказав худорлявий парубок.

-…перетнули адміністративний кордон заповідника…

-…вдерлися до цього віковічного лісу…

-…то кажіть, якого дідька ви тут робите?

Худий хлопець промовчав.

— Ми прийшли до Садівника, — сказала я. — Ми — шукачі орхідеї.

— А! — вигукнув старший. — Зрозуміло. Хто з вас шукач?

— Я, — відгукнувся Бурецвіт.

— Пиши, — кивнув здоровий худенькому. Той закивав і заходився щось шкрябати.

— А я провідник.

— А я — учень провідника, — сказав Мереж.

— Ви що, здуріли? — поглянула на мене Перла.

— Хочете зустріти Садівника і переконати його віддати вам квітку? — уточнював здоровань.

— Саме так, — підтвердила я.

— Угу, дуже добре. Ну що, дописав?

— Так.

— Вішайте їх, хлопці.

— Що?! — крикнула я. — Ви не можете нас убити!

— Чому? — здивувався здоровань. — Ви що, безсмертні?

— Ні, — сказала я, — але це якось недобре.

— Терне!

Худорлявий поглянув на нас і почав:

— Ми маємо повісити вас, бо так наказав наш лісник, якого ви так брутально кличете Садівником…

— Ніби тут сад, — пирснув здоровань.

— Він наказав вам повісити нас? — перепитав Мереж.

— Усіх, усіх негідників, хто стане називати себе шукачами.

— Але ми не негідники, — запротестувала я.

— І я себе так не називала! — знайшлася Перла.

Худенький Терн уважно поглянув на нас, потім почав копирсатись у своїх паперах.

— Так, справді… вибачте… тут написано всіх. Просто всіх.

Всіх, хто кличе себе шукачами, і всіх, хто прийшов з ними.

— Я не з ними! — запанікувала Перла й відступила від нас на крок.

— Хоча, зачекайте, — сказав здоровань. — Ми повісимо чоловіків. А щодо жінок…

— У нас є дві жінки? — навіщось спитав Терн і знов став щось занотовувати.

— Так, дві, — підтвердив здоровань.

— Угу! — заохотливо вигукнула Перла, ставши навшпиньки та благально притиснувши руки до грудей.

— Ми їх четвертуємо, — сказав здоровань.

У Перли опустилися руки, а в мене відвалилася щелепа.

Здоровань розреготався.

— Жартую!

— Смішно, — вичавила я.

— Так от, оскільки ми — лісові розбійники — гордість заповідника! — а я цієї гордості, тобто зграї, ватажок, потребую половини… жінки…

— Половини жінки? — злякалася я.

— Ні, цілої, однієї! Так от, ви маєте вирішити, хто з вас стане мені дружиною, а другу ми також повісимо!

Ми з Перлою перезирнулися.

— Особисто мені більше подобається та, що у спідничці, — він кивнув на мою подругу.

— Послухайте, а може, вам треба дві дружини? — сказала Перла.

— Дві дружини… — ватажок замислився. — А це думка!

Люблю жінок з логічним мисленням! Ну, а тепер, коли все так чудово склалося, вішайте цих двох гавриків.

— Зачекайте!