Себастьян Фолкс - Пташиний спів

ліжко у своєму бліндажі та провів рукою по залишках волосся. Ось нарешті і наступ. Більше жодного миру та спокою. Великий ривок. Він коротко засміявся. Більше жодної спокійної ділянки фронту з регулярним патрулюванням. Разом із новачками йому доведеться вибивати німців із Франції.

Тут нічого неможливо вдіяти. Він втратив контроль над своїм життям. Коли Уїр вирішив нарешті змінити якусь важливу частину свого життя — з цього не вийшло нічого, крім приниження. Під обстрілом було не так вже й зле.

Джек повернувся зі своєї зміни під землею та пішов у відносно тиху частину траншеї, щоб випити чаю та прочитати листа від Маргарет. Він читав повільно, не дозволяючи очам перескакувати відразу до головного.

Мій любий Джеку!

Як у тебе справи ? Ми весь час про тебе думаємо і молимося за тебе. Дякую, що пишеш мені — твої листи дуже нас заспокоюють. Приємно знати, що ти тримаєшся добре і у гарному настрої.

Повідомляю тобі, що наш хлопчик помер сьогодні вранці. Лікарі запевнили, що він не відчував болю і тримався спокійно до останньої миті. На жаль, вони нічим не змогли йому допомогти. Я бачила його у шпиталі, але лікарі не дали забирати його додому. Я вірю, що вони до кінця піклувалися про нього і не дозволили йому страждати.

Мені так шкода повідомляти тобі про це — я знаю, як ти любив його, мій любий Джеку. Але ти не повинен занепадати духом. Ти — усе, що в мене є. Я молю Бога про твоє повернення додому, до мене живим.

Сьогодні я забираю його маленьке тільце, похорон відбудеться в п’ятницю. В церкві я поставлю свічку від тебе.

Я напишу тобі ще трохи пізніше — мені зараз важко продовжувати. Будь ласка, подбай про себе і повертайся.

З любов’ю, Маргарет

Джек поклав листа на землю і завмер, дивлячись перед собою. «Це не похитне мою віру, — думав він. — Його життя було прекрасне, сповнене радощів. Я вдячний за це Богові».

Він опустив голову на руки, щоби помолитися, але горе захлеснуло його. Слова вдячності так і не прийшли, а лише рев мороку спустошення. «Мій хлопчику, — схлипував він, — мій милий синочку».

Вони прибули до Альбера в перший тиждень червня. Тунельників відразу відправили на передову, а піхоті дозволили трохи перепочити — скоротили кількість навчань та перевірок, а ще підозріло щедро покращили пайок — тепер солдати отримували також апельсини і волоські горіхи.

Капітан Грей відвів Стівена поговорити із полковником Барклаем. Той жив у великому будинку в західній частині міста.

— Він — людина дратівлива, — попереджав Грей. — Але не судіть його за манерою поведінки. Він хороший боєць. І любить небезпеку та труднощі, — капітан повів бровою, наче ставив під сумнів здоровий глузд Барклая.

Полковник вивчав мапи у кімнаті, тимчасово перетворену на кабінет. Він був молодшим, ніж Стівен очікував, проте повністю сивим. Його вузьке обличчя нагадувало тхора.

— Гарний дім, правда? — зауважив Барклай. — Та не звертайте на це уваги. Коли поліземо через бруствер, я, хлопці, буду з вами.

— Ви справді підете в атаку, сер? — запитав Грей з тінню подиву.

— Та ще й як, чорт мене забирай! Я вже шість тижнів сиджу тут на дупі із цими штабними підлабузниками. Того дня, коли дадуть сигнал атакувати, я сподіваюся, що вечерю мені накриють з полковим сріблом у Бапомі.

Грей кашлянув.

— Ми маємо добре просунутися уперед, — у його вимові в присутності Барклая з’являвся сильний шотландський акцент.

— І знаєте, з ким я буду вечеряти? З головнокомандувачем Другої індійської кавалерійської дивізії.

— Я не знав, що кавалерія братиме участь у наступі.

— Звичайно, буде. Ми прориваємося, і вони йдуть зразу за нами. Хейг намертво на цьому стоїть.

— Зрозуміло, — Грей повільно хитнув головою. — Дозвольте відрекомендувати вам лейтенанта Рейзфорда — він знає цю місцевість. Якщо пам’ятаєте, я вам про нього розповідав.

— Пам’ятаю, — відповів Барклай. — Знавець Сомми. Ну, вам би краще співати за вечерею.

Вони вийшли у сад біля будинку на прогулянку, і Барклай почав розпитувати Стівена про особливості місцевості. Грей запропонував освіжити пам’ять за допомогою магій, і Стівен розповів про заболочені береги Анкру, про пагорби у напрямку Тьєпвалю з одного боку і гірський хребет з іншого.

— Хребет Глоду, — підказав полковник. — Так його називають. Ми будемо наступати