Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

…Це тому, що вперше нині зміг Дать простір без межі для почувань своїх, – І вперше цілою душею вам одкрився.

Роксана

А дійсно, й голос ваш немовби одмінився!

Сірано

(наближається до неї, гарячково)

Собою, в темряві, я хочу буть самим І все сказати вам, чим я живу…

(Спиняється, зніяковіло.)

А втім, Це все таке чудне… таке нове для мене…

Роксана

Нове?

Сірано

(до краю схвильований, намагається поправитись)

Так! так, нове! Від запалу шалепий, Уперше щирості я повну волю дав! Перед одвертістю я завжди острах мав…

Роксана

Чому?

Сірано

Боявся я… ну… насміху, знущання! Холодним розумом мертвив я поривапня! Не раз би мрією я зорі знять хотів, – А рву квітки дрібні серед земних садів!

Роксана

Що ж, гарні і квітки…

Сірано

Сьогодні, на просторі, Квіток не хочу я, а рвусь туди, де зорі!

Роксана

Іще ніколи так не говорили ви!

Сірано

А! Стріли, факели – все геть із голови! Є речі на землі і кращі і свіжіші! Пощо сироп цідить в оранжерейній тиші, Як вільна, радісна, схвильована ріка Для спраги нашої в безмір’ї протіка!

Роксана

А дотеп, грація?… А витонченість мови, Метафор квітчаних мереживо чудове, – Це не потрібне все?

Сірано

Догоджував я вам, – Та нині, сповнений великим почуттям, Кажу, що говорить про німф та про амура, Наслідувать рядки солодкі Вуатюра[24], – Не значить ображать природу чарівну, Ці зорі, пахощі, цю ніч, цю тишину! О, зрозумійте ж ви, що почування щире Убити може враз манірність та без міри!

Роксана

А дотеп, грація?

Сірано

Коли цвіте любов, - Це злочин, далебі, звертатись до промов, До слова гострого, до вигадки пустої! Як почуттям одним сердець займеться двоє, – Хвилина надійде, коли любов жива По вітру рознесе фальшиві всі слова!

Роксана

Коли ж хвилина ця зустрілася вже з пами, – З якими звернетесь до мепе ви словами?