Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

сама гра) Задавив він дві змії отрутні… Невіру й гордість…

Роксана

(спираючись на поручні балкона)

О! Це зовсім до ладу! Скажіть лише, – чому, немовби на біду, Заникуєтесь ви, збиваєтеся в мові?

Сірано

(тягне Крістіана під балкон, сам просковзуе на його місце)

Тс! Надто тяжко це!

Роксана

Слова такі чудові, А спотикаються. Чому це?

Сірано

(говорить півголосом, як Крістіан)

Бо дійти До ушка вашого в обіймах темноти Не так-то й легко їм!

Роксана

Мої ж до вас доходять!

Сірано

Мій розум легко тут пояснення знаходить: Слова Роксанині в велике серце йдуть, Мої ж – намацують в маленьке ушко путь! До того ж – знизу йде моя несміла мова, А ваша – зверху вниз…

Роксана

Та зміна загадкова, Я бачу, сталася: як плавно річ пішла!

Сірано

То їй гімнастика, Роксано, помогла!

Роксана

А справді, високо страшенно я над вами!

Сірано

Коли б мене убить хотіли ви словами, – Доволі кинути з височини одно!

Роксана

(з поривом)

То я зійду до вас!

Сірано

Ні!

Роксана

Ближче під вікно Сюди, на лаву цю ставайте!

Сірано

Ні!

Роксана

Чому-бо?

Сірано

О, дайте чарові продовжитися, люба! Так солодко – у тьмі про ніжність без кінця, Без краю говорить, не бачивши лиця!

Роксана

Не бачивши лиця?

Сірано

Це ніби сон прегарний! Ви бачите мій плащ, немовби щось примарне, Я сукні білої лілеї весняні, Та світом тільки ви лишаєтесь мені, Я – тільки тінню вам… О, мрії час чудовний! Коли сьогодні я і справді красномовний…

Роксана

Так, справді!

Сірано