Артем Чапай - Червона зона

– А може, ну його. I взагалi нiкуди я не поїду! Залишуся з тобою тут!

Умка розплакалася. Вона плакала беззвучно, затуливши долонею рота, i я не бачив її обличчя крiзь волосся.

А вранцi плакала мама. Вони з батьком з'явились на екранi гаджета. Двi круглi голови.

– Мам. Ну перестань. Ну. Вже все добре. Вже все добре.

– Так… Як ти?

– Добре. Ну мам… – це було заразне, мiй голос теж тремтiв.

– Так. Так, – мама витерла пiд очима внутрiшнiм боком зап'ястку.

– Ми якось приїдемо на КПП, – сказав батько. – Ти де зараз?

– На Вiтряних, – я побачив, що вiн не розумiє. – REE-17, третiй сектор.

– Уже недовго.

– Так…

Ми втрьох помовчали. Мама дивилася на мене крiзь сльози.

– Ну… як ти там? – сказав батько.

– Добре.

Ми знов помовчали.

– У мене дiвчина, – сказав я й опустив голову.

– Це ж, це ж добре, – швидко сказав батько, пiднiмаючи пiдборiддя. – Це добре.

– Ти так схуд, – сказала мама.

– Ми робимо тобi ай-дi…

– Павло казав, – перебив я.

– Так, – батько зробив паузу. – Може, мiсяцiв за два зробимо.

– У мене дiвчина, – повторив я.

– Ти нам потрiбен.

Мама знов почала схлипувати. Я стиснув зуби. Блядськi стiни, думав я. Блядська бiднiсть, як вона заїбала. Брат сам не витягне батькiв iз боргiв. Нижні кутні зуби до болю притислися до верхніх. Скiльки точно батьки виннi пiсля суду й пiсля виплати бляку? Запитати у них прямо? Здавалося, ще трохи, й на кутнiх зубах трiсне емаль. I що ж я зроблю з червоної зони? А якщо поїду на заробiтки, скiльки часу буду без Умки, поки перетягну її й Бека в зелену зону? А всi нашi друзi? Її друзi? Умка залишить усiх? Без Бека поїде? А поки я не перетягну її, як часто зможу приїжджати в гостi? Я розслабив щелепи. Враховуючи, що в зеленiй зонi не зможу працювати на пiвставки, там або ти пашеш без вихiдних, або вилiтаєш у червону зону, ф-фiть. Ще й кредити. А! Можна ж буде бачити Умку в кафешках по п'ятнадцять хвилин. Я опустив нижню щелепу, не розтуляючи губiв, i втягнув щоки мiж кутнi зуби. Прибиральниця, вся в милi, бiжить з об'єкта на об'єкт, а тут я, романтик iз зеленої зони. Може, краще перетягти батькiв сюди, в червону зону? О. Це простiше. Я косо усмiхнувся, тiльки правою щокою.

– Ти змiнився, – сказала мама.

– Ще б.

R-31

– Спершу ми пробували поширювати лiки безкоштовно, – Пферд облизав черговий конверт зi стосу, що лежав перед ним на столi.

– «Червонi аптекарi»? Це ви? – я взяв iз пачки лiворуч конверт, облизав, заклеїв i поклав праворуч.

– Ага, вiльна преса нас так охрестила. Але вже нi. Ми бiльше не червонi.

Пферд закинув праву руку за голову, стягнув гумку з волосся, стрiпнув головою i, прибравши обома руками пасма з лоба та з-над вух, заново зiбрав волосся у хвiст. Тодi взявся за наступний конверт. Перед нами на столi стояли великі стоси. У великому офiсi була ввiмкнена тільки одна лампа денного свiтла, на стелi над нашим кутком. Дальнi кутки примiщення губились у пiвтемрявi. Лiки перед нами вже посортовано, конверти надписано, лишилося тiльки позаклеювати їх – i завтра розносити по точках. Сашко-будiвельник давно пiшов додому. За вiкнами стемніло й падав мокрий снiг.

– Ми пiвроку протрималися, – сказав Пферд. – А тодi виявилося, що навколо – капiталiзм i вiльний ринок, а нам усiм треба утримувати сiм'ї. Можна, звичайно, працювати на iншiй роботi за грошi, а ночами лазити в зелену зону здобувати лiки, ризикуючи свободою та життям. Швидко вигоряєш. Бiйцi вiдходили через мiсяць або два. Ми й почали продавати лiки, аби мати з чого жити. А безкоштовно даємо тiльки своїм.

– Як менi.

– Так, – кивнув Ферчук. – Ти вже, до речi, скiльки курсу пропив?

– Пiвтора мiсяцi. Майже.

– Кул. Iще тижня два-три, а далi тiльки iзонiазид i рифампiцин. Щоб не було рецидиву.

– Я вже не кашляю.

Пферд кивнув i взяв зi стосу черговий конверт.

– Умка казала, ви пробували й самi виробляти лiки?

– Було таке. Тодi нас i накрили.

Я пам'ятав це вiдоме вiдео з мережi. Воно навiть було в нашому гайдi в агентствi як приклад вдалого вiдеоряду.

Великi ангари зi свiтлого гофрованого металу. Ангари стоять на пустирищi серед сламiв, напiвкруглi дахи вiдблискують на сонцi. Камера показує загальний план, потiм опускається. Наближення. До ангарiв підтягуються перебiжками блеквотери. У кожного в руках – штурмова рушниця, вертикально перед собою.

Металевий ангар оточили з усiх бокiв. Бiля центральних дверей зi свiтлого листового металу в передньому торцi ангару – кiлькадесят блеквотерiв. Заднiй та боковi виходи також перекрито. Zoom in на одного з блеквотерiв. Рушниця вертикально перед собою, рука смикається вгору i вниз – клац – бойова готовнiсть. Тримає рушницю обома руками, все ще вертикально перед собою.

Вмикається сирена, одразу двоє блеквотерiв б'ють ногами по металевих дверях – звуку ударiв не чути, вони глушаться завиванням. Дверi не пiддаються, ефект дещо змазано. Блеквотери чiпляють до ручки дверей металевий трос i протягують котушку до пiкапа. Пiкап стартує й вириває дверi, при цьому двері збивають одного з блеквотерiв, той одразу стрибає знов на ноги, але вже вiдстав: решта з криками забiгли всередину ангару. На вiдео видно, що блеквотери кричать, але нiчого не чути: їх глушить електросирена.

Раптова тиша. Cut, камера перемiщується в ангар. Вiдео значно гiршої якостi. Напис у правому верхньому кутi: «оперативна зйомка». Люди в бiлих халатах стоять, пiднявши руки над головою.

м у груди зi штурмових рушниць цiляться блеквотери. Люди в бiлих халатах молодi. Тепер, коли я згадую, здається, що в одному з них можна було впiзнати Пферда. Значно молодшого на вигляд, в окулярах i з короткою русявою борiдкою. Бiлий халат одягнений поверх светра пiд горло. Зараз важко згадати, чи то був Пферд, чи я вигадав це тепер. Треба переглянути це вiдео в мережi.

Оператор повiльно веде камерою по ангару. Вгорi – яскравi лампи денного свiтла пiд напiвкруглим дахом. На столах i пiдлогах – системи колб. Праворуч коробки. Коробки, пачки, окремi стiки та пластинки. Драгз. Лiки. Звертаєш увагу на вiдсутнiсть яскравих етикеток. Просто написи чорним по свiтло-коричневому картону, по срiблястих папiрцях стiкiв. Без брендiв.

Змiна кадру. Людей у бiлих халатах показують зi спини. Всi вони худi, лопатки випинаються, як обрубки крил. Люди в бiлому тримають руки за головою. Люди в халатах виходять