Томас Харріс - Червоний Дракон

– Звісно, – відповіла Реба, не знаючи, як на це реагувати. – Якщо я заважаю тобі працювати, то можу поїхати. Сюди таксі ходять?

– Ні. Я хочу, аби ти була тут. По правді. Мені тільки треба передивитися одну плівку. На це піде небагато часу.

Він хотів був відвести її до великого крісла. Проте Реба вже знала, де стоїть диван. І натомість пішла до нього.

– Фільм із саундтреком?

– Ні.

– То можна лишити музику?

– Угу-у.

Вона відчувала його увагу. Доларгайд хотів, аби вона залишилась, просто йому було лячно. А не варто. Гаразд. Реба присіла.

Мартіні було таким прохолодним, так освіжало.

Доларгайд сів на протилежному кінці дивана, через його вагу в склянці Реби закалатав лід. Проектор і досі перемотував.

– Я, мабуть, полежу кілька хвилин, якщо ти не проти, – сказала Реба. – Ні, не совайся, мені цілком вистачає місця. Розбуди, якщо я задрімаю, гаразд?

Вона лежала на дивані, тримаючи склянку на животі. Кінчики її волосся торкалися руки Доларгайда біля його стегна.

Він клацнув пультом, і почався фільм.

Доларгайд хотів подивитися свій фільм із Лідсами або Джекобі, поки ця жінка перебуває з ним у кімнаті. Він хотів переводити погляд із екрана на Ребу, з Реби на екран. Він знав, що їй нізащо цього не пережити. Жінки бачили, як вона сідає до нього у фургон. Навіть не думай про це. Жінки бачили, як вона сідає до нього у фургон.

Краще він подивиться фільм про Шерманів – родину, яку він відвідає наступною. Побачить натяк на прийдешнє полегшення, зробить це в присутності Реби, споглядаючи її стільки, скільки забажає.

На екрані виник надпис «Новий дім», викладений пенсами на картонці з-під сорочки. Довгий кадр з місіс Шерман і дітьми. Забави в басейні. Місіс Шерман тримається за драбину й позирає в камеру, мокрий живіт напинається, блищить над купальними трусиками, бліді хвилясті ноги розсуваються, мов ножиці.

Доларгайд був гордий таким самоконтролем. Він думатиме про цей фільм, а не про інший. Але подумки він почав розмовляти з місіс Шерман так, як розмовляв із Валері Лідс в Атланті.

Тепер ти мене бачиш, так

Ось так ти почуваєшся, як мене бачиш, так

Забави зі старим одягом. Місіс Шерман у широкому капелюсі. Вона перед дзеркалом. Мати розвертається і з грайливою усмішкою позує на камеру, звівши одну руку на потилицю. На шиї висить камея.

На дивані ворушиться Реба Макклейн. Вона ставить склянку на підлогу. Доларгайд відчуває вагу й тепло. Вона кладе голову йому на стегно. Потилиця в неї бліда, на ній зблискує світло від проектора.

Доларгайд завмер на дивані, рухає тільки великим пальцем, щоб зупинити фільм і відмотати назад. На екрані місіс Шерман позує перед дзеркалом у капелюсі. Розвертається до камери й усміхається.

Тепер ти мене бачиш, так

Ось так ти почуваєшся, як мене бачиш, так

Тепер ти відчуваєш мене? Так

Доларгайд тремтить. Штани стискають плоть. Він відчуває жар. Відчуває крізь тканину тепле дихання. Реба зробила відкриття.

Великий палець судомно клацає по кнопці.

Тепер ти мене бачиш, так

Ось так ти почуваєшся, як мене бачиш, так

Відчуваєш це? так

Реба розстебнула йому штани.

Доларгайда проштрикує страх: у нього ще ніколи не було ерекції в присутності живої жінки. Він Дракон і не має боятися.

Його вивільняють жваві пальці.

ОХ.

Тепер ти відчуваєш мене? так

Відчуваєш це так

Відчуваєш я знаю так

Твоє серце гучно калатає так

Треба тримати руки подалі від шиї Реби. Тримати якомога далі. Жінки бачили їх двох у фургоні. Його рука стискає підлокітник дивана. Пальці протикають оббивку.

Твоє серце гучно калатає так

І тепер тріпотить

Тепер воно тріпотить

Намагається вирватись так

Тепер воно швидке й легке, швидше й легше, і

Зникло

О, воно зникло

Реба кладе голову йому на стегно та обертає до нього блискучу щоку. Запускає йому під сорочку руку й зігріває теплом його груди.

– Сподіваюсь, я тебе не дуже шокувала, – сказала вона.

Але Доларгайда шокував саме звук її живого голосу, і він став обмацувати її рукою, аби перевірити, чи б’ється серце, і воно билося. Вона ніжно обхопила руку в себе на грудях.

– Боже мій, ти ще не все, так?

Жива жінка. Як дивно. Сповнений сили, своєї чи Драконової, він вільно підняв її з дивана. Вона нічого не важила, і нести її було набагато легше, ніж мляве тіло. Тільки не нагору. Тільки не нагору. Уже треба поспішати. Хоч кудись. Швидше. Бабусине ліжко, під ними ковзає сатинове покривало.

– Ой, зажди, я їх зніму. Ох, порвалися. Байдуже. Давай. Господи Боже, чоловіче. Як до-о-о-обре. Прошу, не притискай мене долі, дай-но я до тебе піднімуся й сама все візьму.

З Ребою, своєю єдиною живою жінкою, він потрапив у єдину мильну бульбашку часу. Він уперше відчув, що все правильно: він вивільняє власне життя, повз смерть посилає самого себе в зоряну пітьму, подалі від цієї планети болю, рухається гармонійними відстанями до миру й надії на спочинок.

Лежачи поруч із нею в темряві, він поклав на неї руку й ніжно стулив її, закрив вихід назовні. Уві сні Доларгайд, проклятий убивця одинадцяти людей, знову й знов прислухався до її серця.

О´брази. Барокові перлини117, що летять крізь привітну темряву. Той самий пістолет, яким він стріляв у місяць. Великий феєрверк, що він бачив у Гонконзі, під назвою «Дракон сіє свої перлини».

Дракон.

Доларгайд почувався приголомшеним, розколотим. І всю цю довгу ніч, лежачи біля неї, він прислухався до самого себе – того, що мав спускатися сходами в кімоно.

Раз уночі вона заворушилась, спросонку почала шукати склянку на нічному столику. У знайденій склянці заторохтіли бабусині зуби.

Доларгайд приніс їй води. Реба обійняла його в пітьмі. Коли вона знову заснула, він прийняв її руку зі свого великого татуювання й поклав собі на обличчя.

Над ранок він уже міцно спав.

Реба Макклейн прокинулася о дев’ятій і почула його розмірене дихання. Ліниво потяглася на широкому ліжку. Доларгайд не поворухнувся. Вона подумки повторила план будинку, чергування килимів і голої підлоги, напрямок, у якому цокав годинник. Коли все пригадала, то тихо підвелася й пішла шукати ванну.

Вона довго приймала душ, повернулася, а Доларгайд так само спав. На підлозі валялися порвані трусики. Реба намацала їх ногою і запхала в сумочку. Натягнула через голову бавовняну сукню, підібрала тростину й пішла надвір.

Він розповів їй, що подвір’я велике й рівне, оточене недоглянутим живоплотом, проте спершу Реба