Ксандер Демір - Твоє ім'я, Ксандер Демір

— Але ти впевнений, що з нею точно щось трапилося? — Дем'ян продовжував шукати, його голос відлунював сумнівом і тривогою.

Я стояв на терасі й, не зводячи очей з Мелісси, відчував як кожен момент тільки поглиблює мій сум'ятливий стан. Вона безтурботно прогулювалась садом, тримаючи Пінкі на руках, який несподівано з’явився поруч, посміхаючись і киваючи у відповідь на щось, що говорив їй співрозмовник по телефону. Хіба вона дійсно вагітна від Руслана? Невже ділиться цією новиною з близькими?

— Чесно, не знаю, — я зітхнув, витираючи піт зі свого лоба. — Вона працювала на нього... і я впевнений, що він до неї приставав. Він був тим типом, що не зупиняється перед нічим. І Мелісса, вона... вона змінилась згодом, як.. як влаштувалась туди.

Дем’янові зітхання наповнили лінію, а потім він знову заговорив, обережно підбираючи слова:

— Хм... це все звучить досить складно. Проте слухай, якщо вона не свідок, то, можливо, вона просто тримається осторонь цієї справи. Багато людей не хочуть вивертати на зовнішній світ те, що трапляється з ними насправді. Можливо, вона й справді не хоче цього... чи боїться.

Мої очі знову зупинилися на Меліссі, яка ніжно гладила цуцика, продовжуючи посміхатися до телефону, ніби нічого у світі її не турбувало. Це була сцена, що могла б здаватися ідеальною, якби не той тягар у моєму серці, який не давав мені спокою.

— Може, — погодився я, але навіть для себе ці слова звучали порожньо. — Але відчуття, що щось не так, не полишає мене, Дем. Ще і її чоловік… Бляха.

— О-о, так ось у чому справа, — почувся насмішкуватий голос Дем'яна на іншому кінці лінії. Я майже фізично відчув його посмішку, хоч і не бачив його. — Це не просто твоя знайома, так?

— Колишня, — сказав я значно голосніше, ніж збирався, і в цей момент Мелісса різко глянула у мій бік, здивована моїм голосом. Я швидко відвів погляд, удаючи, що нічого не сталося. Спокійно, Адаме, спокійно.

— Пу-пу-пу... — протяжно промовив Дем’ян, явно насолоджуючись ситуацією. — Отже, Мелісса, так? І ти кажеш, що в неї є чоловік? Схоже, що вона далеко не колишня для тебе, а навпаки.

— Все заплутано, Дем’яне, — я тяжко зітхнув, відчуваючи, як усі ці емоції починають знову накопичуватися в мені, та повернувся спиною до дівчини, спираючись на колону. — Але якщо згодом ти дізнаєшся, що я вбив Веремчука Руслана, то не будь здивованим.

— Зачекай... — голос Дем'яна різко змінився, набувши серйозного тону. — Кого?

— Веремчук Руслан? — Дем’ян затих, його голос раптово змінився, як ніби він зважував кожне слово. — Колись знав одного такого. Ще коли я працював у поліції, він проходив свідком по одній справі. Тоді мене й підрізали.

Я на мить завмер, намагаючись осмислити його слова. Здавалось, що мої пальці буквально зчепилися з телефоном, а серце почало калатати ще швидше.

— Він що, якось пов’язаний із цим? — запитав я, відчуваючи, як мої сумніви починають обертатися в повну тривогу.

— Не зовсім, — Дем'ян зробив паузу, даючи зрозуміти, що попереду мене чекає щось значно гірше. — Скоріше його батько був у цьому замішаний. Ти ж знав, що вони, так би мовити, власники «імперії меблевої компанії»?

— Ну... чув, що Руслан хизувався цим. Але мене це зовсім не хвилювало, якщо чесно, — відповів я, змахуючи рукою в повітрі, ніби намагаючись відмахнутися від проблеми. А потім знову повернувся до саду, спираючись ліктями на огорожу.

— Так? — Дем'ян хмикнув. — А те, що його батько наркотики перевозив у цих меблях, тебе теж не хвилює?

— Що? — слово зірвалося з моїх вуст автоматично, ніби хтось ударив мене в живіт.

— О, так, друже, — продовжив Дем'ян, його голос був трохи приглушений, ніби він сам збирався з думками. — Ця їхня меблева "імперія" була лише прикриттям для набагато темнішого бізнесу. Його батько керував мережею наркоторгівлі, ховаючи речовини у меблях, що доставлялися по всій країні. Руслан, може, й сам не брав активної участі, але він точно знав, що відбувалося. Він був свідком на тій справі, бо його сім'я мала зв’язки з дуже поганими людьми.

Я відчув, як в моєму горлі пересохло. Здавалось, що повітря стало важким, наче я опинився під водою.

— Думаєш, він все ще пов’язаний із цим? — запитав я, не змігши приховати тривогу в голосі. — А якщо Мелісса в небезпеці?

— Ні, тобі пощастило, — Дем'ян відповів спокійно, і я мимоволі видихнув. — На їхню компанію наклали серйозний нагляд, і досі нічого підозрілого не знайшли. Після того, як Руслан взяв кермо у свої руки, вони дійсно займаються лише меблями. Всі їхні минулі "бізнеси" вже давно минуле.

— Це супер... — на автоматі відповів я, але в глибині душі відчував, що це занадто просто. Невже все дійсно так чисто?

Мелісса продовжувала бавитися з Пінкі та виглядала зовсім спокійною. Можливо, вона й не знала про минуле свого чоловіка. Або, що було більш імовірно, знала, проте вирішила не звертати на це уваги.

— Але ти ж знаєш, — додав Дем’ян, ламаючи мою коротку ілюзію спокою. — Що люди, які колись були пов'язані з такими справами, не завжди просто так "зав'язують". Може, він змінився, може, ні. Проте якщо він знає, що якось пов’язаний із Меліссою.. Особливо, як ти кажеш, то варто бути обережним.

— Думаю, ти перегинаєш палицю, — я посміхнувся, хитаючи головою, намагаючись переконати себе в цьому більше, ніж Дем'яна.

— Ну, хто його знає? Однак, просто май це на увазі, — його голос залишався серйозним, але в ньому вже чувся відтінок легковажності. — А зараз, пробач, мушу бігти. Їду з Лією та Владиком до її батька, а це ще те випробовування, — Дем'ян коротко засміявся, але його сміх перебив плач мого похресника, який лунав на фоні. — Боже, весь у мого батька! Все, бувай!

— Бувай, Деме. І дякую за допомогу! — відповів я, але Дем'ян, схоже, вже був не в змозі відповісти, оскільки Влада довелося негайно заспокоювати, і дзвінок раптово обірвався.

Я поклав телефон у кишеню та підняв голову, вдивляючись у небо. У повітрі пахло свіжістю та квітами, а віддалені звуки саду, де Мелісса продовжувала розмовляти по телефону, зливались із м'яким шелестом листя. Все виглядало так спокійно, але всередині мене все ще була буря.