Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Я голодна. - тихо сказала дівчина сидячи поряд з Едвіном в машині. Він відірвав зосереджений погляд на дорозі та поглянув на Емі. 

— Тоді замовимо або приготуємо щось вдома. Що би ти хотіла з'їсти? - він знов дивиться на дорогу. 

— Я така голодна, що і слона б з'їла. Хочу тієї окрошки, що я тоді замовляла в кафе. А ще апельсинового соку. І нагетсів і картоплі фрі з кисло-солодким соусом. А ще роліні з вишнею. - чоловік мило посміхається зі слів дівчини та того, як вона пускає слинки, коли говорить про їжу. 

— Добре, я зрозумів наскільки ти голодна. Отже, ми зараз поїдемо в мак. Поїмо там, а тоді поїдемо додому. А якщо тобі цього буде замало, то вдома я приготую тобі ще щось смачненьке. Добре? - очі дівчини засяяли і вона радісно закивала головою.

— Я згодна. - вона щиро посміхалася, а тоді потягнулася до чоловіка і поцілувала у щоку. 

       В салоні грала весела пісня і дівчина підспівувала їй та пританцьовувала на скільки це було можливо. Чоловік посміхався дивлячись на свою наречену. Цей момент був прекрасним. 

       Минуло два дні. Все було готово, щоб спіймати Маргарет. Всі вирушили до тої самої будівлі на горі, де була жінка. 

       Едвін та Емілі піднімалися сходами на дах. Там вже чекала на них Маргарет. 

— Цього разу все марно буде, Емілі! - вона повернулася до сестри. 

— Цього разу буде все, як повинно бути. Тобі невдасться нічого. - лють закипала в середині дівчини. Що б не сказала Маргарет, Емілі мала тримати себе в руках. 

— Ти надто самовпевнена, сестричко. Цього разу тобі не втекти. Ти не помреш так швидко, як минулого разу. - жінка показує на двері з яких виходять двоє чоловіків і тягнуть за собою Марка. - З нього почнемо першого. - Емі хотіла вже бігти йому на допомогу. Едвін зупинив її. В середині дівчини щось обірвалося, коли вона побачила в якому він стані. Як? Коли вони встигли? Не дарма щось непокоїло дівчину весь цей час. Марк не був схожий сам на себе. Емілі списала все на нерви. 

— Як? Коли? - зло гарчить зеленоока до Маргарет.

— А мені так хвалили твої здібності. Ти навіть не помітила підміни. Не така вже й ти особлива. - зухвало з насмішкою промовляє жінка. 

— Горіти тобі в пеклі, кляте стерво. - Маргарет кидає кинджал в Емі, але Едвін відбиває його мечем. 

— Непогано, Едвіне. Але недостатньо. - Марк хрипить від болю. На ньому немає живого місця. Його погляд затуманений. Він стоїть на колінах. Двоє громил тримають його. 

       І в цей час жінка, користуючись моментом відкидає Едвіна до стінки, де стоять громили. І один з них швидко накидає на чоловіка кайдани, що сковують рухи. Серце Емілі падає в п'яти. 

— Невже ти й справді така?! Чому? Чому ти мене так ненавидиш? - дівчина дивиться у вічі Маргарет. 

— А батьки тобі не сказали? - тихий смішок вирвався з її вуст. - Бо я не рідна їм донька. Вони завжди тебе любили більше. І поки моє життя було пеклом, твоє – було легким і щасливим. Ти не заслуговуєш на це. Ти ніхто. - жінка вже кричала від люті. Вона відкинула дівчину до краю та підійшла ближче.

       Дівчина підвелася та гірко засміялася. 

— Доки ти думала, що мені все легко дається, то моє життя не було таке радісне. Але ж тобі було начхати. Ти все ігнорувала і була засліплена своєю ненавистю до мене. - сказала дівчина, а тоді тихо додала. - Через одного чоловіка ти згубила сотні життів невинних людей. - вона кивала головою усвідомлюючи масштаб всього, що відбувається. - Я не дозволю нашкодити їм. І повір тебе не захистить Агоніс на твоїй шиї. - жінка раптом перелякано подивилася на дівчину. 

— Звідки... ти знаєш? - вона зробила крок назад, але було пізно. Емілі увійшла в тонкий світ та миттю зірвала кулон з її шиї. Після чого він зник.

       Коли Маргарет відчула, що їй Агоніс зник, вона витягла клинок та швидко підбігла до сестри і встромила його їй у живіт. Едвін кричав від болю. Ні... Не фізичного... Його серце розбивалося на мікрочастинки. Він бачить, як його кохану вбивають тим самим клинком, що і сто років тому він. Навколо чутно лише крики чоловіка і сміх божевільної.

       Емілі знає, що в неї є лише кілька хвилин, щоб закінчити почате. В неї є ризикований план. Поки Маргарет не відійшла далеко вона вхопила її за плечі та потягнула за собою до обриву. Вона витягла ніж та встромила у самісіньке серце Маргарет, а тоді сили почали покидати її тіло і вона похитнулася. Кров стікала тілом дівчини. Вона наче відчула і повернула голову до коханого, щоб востаннє поглянути йому в очі. Вона бачила біль і розпач в його очах. І перший раз в житті бачила його сльози. Маргарет вхопила дівчину за руку і потягла до прірви разом із собою. 

       Внизу протікала річка. Вона була зачарована, тож вона не випускала мертві душі. Навіть якщо тіло живе. 

       Поки дівчина падала до річки – подумки прощалася з близькими людьми. Сльози стікали по її щоках від усвідомлення, що щастя дійсно швидкоплинне. 

       На дах піднялися усі інші. Чари Маргарет розвіялися і кайдани зникли з тіла Едвіна. Він сидів спустошений тим, що зараз сталося. Двоє чоловіків вже покинули Марка і сховалися за дверима. Софія кинулася в сльозах до Марка. Ян і Марта стояли в шоці, а тоді дівчина скориставшись своїм даром відтворила все, що сталося і додала.