Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 30

       Лист з того могутнього дерева впав дівчині в руку. Вона роздивлялася напис. "Неочікуване золоте сяйво врятує тебе." Це не було заплутано. Слова були зрозумілі, але сумніви в собі не давали спокою дівчині. 

       Вмить, навколо дівчини все вкрилося темрявою. Перед нею з'явилася Маргарет.

— Тобі треба було померти раніше, ніж я дістануся до тебе. Бо зараз я завдам тобі пекельного болю. - жінка ступає ближче. 

       Дівчина хоче втекти, але опиняється прикутою до стільця. Маргарет тримає в руках кинджал. До бою знайомий кинджал. Рукоятка з синього прозорого каменю, лезо із срібла. Жінка проводить лезом по руці дівчини від ліктя до зап'ястя. Рани нема, але місце почало дико пекти. Крики дівчини розліталися ехом в пустоту темряви. 

— Будь ти проклята, Маргарет! Горіти тобі у пеклі за все, що ти зробила. - сльози стікають по щоках, дівчина важко дихає. Жар пропалює тіло. Жінка замахується та пронзає руку Емілі. Крик став голосніше. Маргарет хапає дівчину за горло і та починає задихатися.

— Я знищу тебе і тих виродків. - вона божевільна. Маргарет божевільна. Це факт.

       Емілі зібрала всю волю в кулак і спробувала застосувати свою силу, але нічого не вийшло.

— Думаєш, що вийде? Ти ще не зрозуміла? - погляд, як навіженої особи, яка дахом поїхала. Жінка вбивала заради розваги. Вона було відбірним лайном і гниллю цього світу. - Це моя територія. Сни - це моя територія! - вона прокричала останню фразу виділячи кожне слово. 

       Емілі побачила світло між собою та Маргарет. Очі жінки розширилися від здивування.

— Що... Що цетаке? - оглушливий крик роздався навколо. Після чого Емілі прокинулася важко дихаючи. Вона хапала повітря ротом, наче могла задихнутися. Едвін сидів поруч з переляканими очима. Він намагався її розбути задіявши реліквію, коли дівчина відкрила очі він полегшено зітхнув і міцно обійняв. Дівчина почала плакати. Істерика. Її накрило сильніше, ніж в попередній раз. 

— Вона... Вона була там... Погрожувала вбити всіх нас. - чоловік міцно притискав її до себе і ніжно гладив по голові та спині. 

       Вони сиділи на ліжку та просто обіймалися. Дівчина не змогла більше заснути. Едвін розказував їй кумедні історії з життя та пригадував, як закохався в неї по вуха. Чоловік запропонував випити кави. Каву він готував ну дуже смачну. 

       Четверта ранку. Він готує їй каву і дістає смаколики до неї. Вона сиділа в його теплому худі на високому стільці спершись головою на руку та розглядала його. Поруч з ним здавалося безпечно. Вони сміялися, розмовляли, обіймалися чи цілувалися. 

— Треба сьогодні поїхати в стару бібліотеку. - тихо каже дівчина в обіймах чоловіка.

— О котрій ми маємо там бути? - дівчина підіймає свої очі на нього і трохи тихіше додає.

— О восьмій вечора. 

— То у нас сьогодні вільний день? - грайливо вигнувши брову чоловік зацікавлено дивився на кохану, а тоді починає її лоскотати, від чого вона починає голосно сміятися.

       В бібліотеку вони приїжджають вчасно. Емілі йде попереду, бо знає куди саме йти. 

       Заходячи в приміщення, яке було величезним дівчина оглядала все навколо. З середини будівля виглядала, як торговий центр, але замість магазинів були довгі ряди-лабіринти книжкових стелажів. Сама бібліотека була побудована з дерева, що додавало затишної атмосфери. 

       Зеленоока прямувала до кінця будівлі, де розташовувалися сходи на другий поверх. Кабінет власника бібліотеки знаходився саме там. 

       Власник цього сховища книжок був за віком такий самий, як Доріан, але виглядав молодше. Була одна справа з якою він допомагав Емілі кілька років тому. Тоді дівчина дістала потрібну інформацію на людину, яку мала заарештувати, але спочатку знайти та її саму та важкодоступну інформацію про неї. Зараз Емілі знов прийшла по допомогу. Вона хотіла знайти інформацію на Маргарет, якої не було у загальному доступі, а також інформацію на одну дрібничку, яку вона встигла помітити на шиї дівчини. 

       Підходячи до кабінету дівчина почала нервувати. Вона зробила глибокий вдих та видих і постукала в двері. Привідкривши двері вона оглянула кабінет і побачила чоловіка за робочим столом. Він окинув її поглядом, а тоді м'яко посміхнувся. І дівчина йому відповіла широкою посмішкою. За кілька секунд вони обіймалися стоячи в центрі кабінету. Едвін стояв позаду, а тоді потиснув руку сивому чоловіку. 

— Розказуй, як твої справи, Емілі. Я скучив за тобою. - їм за кілька хвилин принесли чай і вони мило розмовляли про буденні справи та згадували Доріана та Лютею.

       Ніхто не забув розказати про заручини Едвіна та Емілі. І найголовніше дівчина почала переходити до суті візиту. 

— Віссаріоне, чи можете ви знайти щось важкодоступне на Маргарет і на ось цю річ. Жоден з тих, хто дав мені чи Едвіну на неї інформацію не вказав на цю річ та її причетність до сестри. Чи зможете ви чимось допомогти? - з надією в очах дівчина простягнула папірець чоловіку, де намалювала кулон. 

— Емілі, для мене немає нічого неможливого. Я знайду для тебе інформацію. Приїжджай завтра о другій годину дня. Все буде готове. - він легко поміхнувся. Вони ще трохи поговорили, а тоді попрощалися та розійшлися. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍