Деніел Кіз - Відверто про Клавдію

знав, про що вона каже. Уже не стримуючи сліз, Клавдія підвелася з крісла. Я став поряд. Жінка подала мені руку, і я її взяв, схилив голову й приєднався до неї, коли вона нарешті дотримала обіцянки й помолилася за безсмертні душі Кріссі… і Матінки… і Мікі Маккена…

Епілог

Якби це був роман, то на цьому розповідь і закінчилась би. Та оскільки це правдива історія реальних людей, читачеві може бути цікаво дізнатися, що з ними сталося.

Я знаю, що сталося з деякими, але не всіма героями цієї книжки. Інші були недоступні — або тому, що перебували у в’язниці, або тому, що зникли, або просто не захотіли говорити зі мною. Станом на час завершення цієї книжки ось що я дізнався про зміни в житті декого з них:

Ґері Джеймс Льюїнґдон: досі в Державній лікарні Ліми для душевнохворих. Обличчя його тепер сховане за густою бородою. У лютому 1983-го повторно постав перед судом за десяте вбивство. Штат Огайо прагнув засудити Ґері за вбивство Джозефа Енніка (у якому він зізнався в першу ніч свого арешту), щоб якби інші вісім вироків колись анулювали на підставі того, що друге зізнання було примусовим, його все ж не випустили з в’язниці.

Суд присяжних округу Гамільтон у Цинциннаті швиденько визнав його винним і до кількох довічних термінів додався ще один.

Громадський захисник Джеймс Кура подавав апеляції про скасування вироків на тій підставі, що свідчення Ґері Вомельдорфу й Макменемі були надані не з власної волі, що його право зберігати мовчання було порушене та що «використання емоційно стурбованої дружини призвело до пригнічення його волі й перетворення його зізнання на що завгодно, крім результату цілковито вільного й безпримусового вибору».

Кура погодився спитати свого клієнта, чи поговорить він зі мною, і передав до Державної лікарні Ліми список запитань, щоб отримати його відповіді. Згодом Кура розповів мені, що показував Ґері мої запитання, та водночас радив не відповідати на жодне з них і не зустрічатися зі мною, оскільки його апеляція досі перебувала на розгляді.

Таддеус Чарльз Льюїнґдон: досі ув’язнений у Лукасвіллі на дев’ять довічних термінів і (згідно з кількома джерелами) є одним із тих, кого найбільше бояться інші в’язні. Від Ґері Таєка, свого адвоката, отримав усі судові матеріали й стенограми, щоб передати власну апеляцію у Верховний Суд США, і 24 грудня 1984 року подав клопотання про те, щоб його доправили до суду для розгляду законності перебування під вартою.

6 вересня 1985 року «Ассошіейтед Пресс» повідомила, що Таддеус, на його думку, знайшов законну лазівку, здатну звільнити його з-за ґрат. У статті під заголовком «Чи є Огайо штатом?», включеній до розсилки Міністерства з питань в’язниць у Лукасвіллі, Таддеус наполягає, що, оскільки Конгрес офіційно не приймав Огайо до Союзу до 1953 року (хоч це приєднання було визнане чинним від 1803 року), усі закони штату, ухвалені в цьому часовому проміжку, не діють. Крім того, він інтерпретує Конституцію Огайо як таку, згідно з якою закони з поправками вважаються анульованими, і заявляє, що Генеральна асамблея Огайо не може кваліфікувати злочини й покарання.

Відтак, стверджує Льюїнґдон, усе карне законодавство Огайо має вважатись анульованим, а ув’язнених треба звільнити.

Визнаючи, що це не обов’язково приведе до добра, Льюїнґдон стверджував:

— Тут є люди, яким не місце на вулиці. Я не більше за вас хочу, щоб вони вийшли на волю. У мене там дружина й діти.

Льюїнґдон запевняв, що облишить позов, якщо його та ще кількох злочинців, котрих він вважав «гідними», звільнять.

За інформацією «АП», виконавчий директор Американського союзу цивільних свобод Огайо повідомив, що суди вже відкидали подібні аргументи в минулому.

Прокурори Джордж К. Сміт і Джеймс О’Ґрейді: обох призначили суддями Муніципального суду Колумбуса.

Клавдія: незадовго до початку роботи над цією книжкою Клавдія зустріла високого гарного молодого адвоката з кримінальних справ, який розповів мені, що вперше побачив її на суді, де їй висували обвинувачення у вбивстві. Він пригадував, як вона озиралась у залі з розгубленим, але невинно усміхненим обличчям. І подумав тоді, що вона дуже вродлива. І дуже смілива.

7 серпня 1984 року вони з Клавдією одружилися в тому самому Франклінському окружному суді. Вона запевняє мене, що знає: вони завжди кохатимуть одне одного й житимуть довго і щасливо …

Я бажаю їм щастя.

Деніел Кіз

Огайо, 1985 р.

Подяки

Ця книжка була створена після сотень годин інтерв’ю, взятих за два роки: з Клавдією Ілейн Яско, правоохоронцями, адвокатами, суддями й «людьми з вулиць» Колумбуса, штат Огайо. Під час опитування родичів, друзів і ворогів мені швидко стало зрозуміло, що багато хто боїться зізнатись у знайомстві з нею. Хоча більшість говорила зі мною відкрито й вільно, дехто погодився на розмову, лише якщо їхні імена будуть приховані. Інші відмовлялися.

Ті, хто побажав залишитися анонімом, ті, кого не вдалося знайти чи отримати коментар, і ті, кого, за моїм судженням, не варто ідентифікувати, подані під вигаданими іменами. В епізодах з їхньою участю, а також у кількох епізодах із минулого Клавдії, де я не був присутнім, діалоги відтворені за переказами третіх осіб — тут я дозволив собі неабиякі вільності.

Наприклад: хоча відібраний матеріал із прес-конференцій і судових свідчень останніх років Роберта Рея Новатні подається як дослівний, його діалоги в тих сценах, де він з’являється, відтворені за розмовами з його матір’ю, братом, невісткою, адвокатами, знайомими та — звісно ж — Клавдією.

Я не говорив із Ґері, Таддеусом і Ділейн Льюїнґдонами. Інформація про них добута з розмов із правоохоронцями — учасниками тих подій, з анонімними адвокатами та із зізнань, судових стенограм і новин. Дякую тим, хто надав цей ма­теріал.

Хоча матеріали судових справ є надбанням громадськості, хотів би віддати належне скрупульозним репортерам, завдяки яким зміг дослівно відтворити діалоги в усіх судових сценах і зізнаннях. Хоча вибірковість завжди є невід’ємною частиною використання судових стенограм у такій роботі, як ця, пропущені місця чітко позначені трикрапками.

Хотів би подякувати таким особам за їхню безцінну допомогу:

Адвокати: Джеймс Кура, Ґері Швайкарт, Лью Дай, Девід Лонґ, Стівен Енц, Дон Рубен, Лью Фріско, Ґері Таєк, Томас Вівіан і прокурор Майкл Міллер. Судді: Пол Мартін, Джордж К. Сміт, Джеймс О’Ґрейді.

Помічники шерифа Департаменту округу Франклін: колишній заступник директора Говард Чемп, детектив Тоні Річ, сержант Стів Мартін, детектив Джордж Ненс, заступник директора жіночої виправної установи Інґа Шульман, помічниця шерифа Донна Зеґ, колишній додатковий помічник шерифа Роберт Слатцер.

Офіцери Департаменту поліції Колумбуса: детектив-сержант Білл Стекмен, офіцер Вільям Брінкмен, детектив Джеррі Макменемі, детектив Чарльз «Сем» Вомельдорф і офіцер зі зв’язків з громадськістю Мері Гелен ван Дайк.

Друзі Клавдії: Том Гауз, Вікі Вілз, Джим Шталь, Філ Ґері Шіанамбло, Майкл Фіннелл, Том Шрамм, Даєн Гаррінґтон. Родина Клавдії: сестра Ненсі та батьки Джордж Яско (помер) і Марта Яско.

Інші учасники подій: Діно Політіс, Мері Слатцер, Мері Лу Новатні, Енді Новатні, детектив Департаменту шерифа округу Лікінґ Пол Шорт, старший редактор «Плейбоя» Вільям Дж. Гельмер, приватні розслідувачі «Плейбоя» Расс Мілліон і Лейк Гедлі.

За полегшення моєї нелегкої праці дякую: Департаменту шерифа округу Франклін; громадському захисникові округу Франклін; прокурору округу Франклін; Колумбуському відділу поліції та шефові поліції Двайту Джозефу; журналу «Плейбой»; Бібліотеці