Томас Еріксон - Мій бос — ідіот, Томас Еріксон

Вона в них висока, а ось їхня самооцінка часто є дуже слабкою. Тут вже можна й треба казати: «Ви зможете це зробити! Я вірю у вас!»

Працівник не вірить у себе. Він чи вона ще не має власної історії успіху, на яку можна було б спертися. Вони ще не побачили свій успіх на власні очі. Їм потрібен поштовх і мотивування.

Я знаю, що ви почуваєтеся невпевнено, але ви маєте усе, що потрібно. Ви вже робили це раніше.

Четвертий етап — сильне бажання, висока компетентність

Легко припустити, що самостійним працівникам нічого особливо не потрібно. Однак це неправда. Помилкою буде хвалити їхній ентузіазм. Похвалити їх за важку роботу — це майже провокація. Стверджувати, що вони дуже працьовиті й можуть усе — вони і так це знають.

Вони мають високу компетентність і сильну залученість. Вони хочуть отримати вашу увагу за досягнуті результати. Якщо ви бачите, що ваша працівниця виконувала роботу протягом тривалого часу суттєво краще за інших і ви їй просто скажете, що вона — дуже працьовита, то погляне вона на вас зі щирим подивом. Це буде майже смішно. Вона просто подумає: «Я це і так знаю».

Ви повинні звернути увагу на її результати.

Я дуже задоволений тим, який великий внесок у компанію ви робите.

Недбалий директор банку

Отже, кожен етап розвитку вимагає різного виду похвали. Багато начальників зазнають невдач, і іноді навіть мені здається, що я хвалю людину не за те, за що її треба похвалити, і в не той час. Також є начальники, які недооцінюють своїх колег. Або вони так поглинуті роботою, що навіть не думають про них. Тут вам потрібен план дій. Але переконайтеся, що це — хороший план, такий, що працює.

Я вже згадував кілька разів, що багато років тому працював у банку. Це було в тоді, коли банки ще мали свої офіси. Ми в поті чола працювали на своєму поверсі, а керівник нашого відділення Ульф регулярно поглядав на нас зі свого кабінету в кінці коридору. Він підходив до тієї частини офісу, яка в ті часи називалася «зоною обслуговування клієнтів», і казав, що задоволений нашою роботою за цей тиждень. Звичайно, нам дуже подобалася його похвала.

Це повторювалося час від часу. Він з’являвся і хвалив нас, казав, що ми всі добре працюємо. Класно. За деякий час хтось із нашого колективу почав цікавитись, чим саме Ульф задоволений. Наступного разу, коли він підійшов до нас, хтось спитав: «Ульфе, це чудово, що ви нами задоволені, але чи є щось особливо важливо, про що ви хотіли  б сказати? Тоді ми могли б робити те, що вас позитивно вражає, більше і краще?»

Ульф сказав, що ми сильні. «Працюйте в такому самому дусі!» — сказав він і пішов.

Він гадки не мав, що ми насправді робили протягом тижня. Крім того, ми почали помічати певну закономірність. Хтось помітив, що він виходить до нас зі свого кабінету приблизно в один і той самий час щотижня. П’ятниця після третьої години.

Коли одного дня він не був у себе в кабінеті, ми підкралися до його столу й зазирнули в його календар-планувальник. На той час вони були в паперовій формі. Те, що ми знайшли там, коли гортали сторінки, вдарило нас, наче блискавка.

О 15:00 кожної п’ятниці він записав від руки: «Похвалити працівників».

Це було досить гнітюче відкриття. Йому довелося записати це, щоб пам’ятати, що він повинен звернути на нас увагу. Наступного разу, коли він вийшов щось сказати нам напередодні вихідних, ніхто навіть не обернувся подивитися на нього і, звісно, ніхто не сказав «дякую». Ми повністю втратили віру в нього та в його наміри.

Не будьте як Ульф. З’ясуйте, що виходить у ваших підлеглих добре, щоб ви могли відзначити й похвалити їх за те, що справді працює.

Як бути з поганими новинами?

Я не знаю, скільки разів я мав розмову, подібну до поданої нижче, з начальником, якого я тренував як керівника. Ми, напевно, говорили про те, як відстежувати прогрес працівників, і, безумовно, порушували тему зворотного зв’язку. Зазвичай це звучить приблизно ось так:

Я: «Вранці я мав коротку зустріч із Мартіном. Він поводився як завжди. Ви не мали можливості поговорити з ним про його погану поведінку минулого тижня?»

Начальник: «Нууу… Ви ж знаєте, як це буває».

Я: «Гадки не маю. Як?»

Начальник: «Я чекаю на зручний момент».

Я: «Зручний момент? І коли він настане?»

Начальник (часто з виразною мовою тіла): «Так отож!»

Приблизно в цей момент очікується, що я погоджуся з тим, як важко знайти зручний момент, щоб повідомити бідолашному Мартіну, що його ганебна поведінка призвела до того, що половина працівників компанії написали заяви на звільнення.

Проте я на таке не ведуся. Ніколи не буває зручного моменту для негативного зворотного зв’язку.

Подивіться на себе. У безпосередній близькості ви неодмінно знайдете когось, — це може бути начальник, але також ваш чоловік або ваша дружина, — який має певну думку про вашу поведінку. Чи можете ви сказати мені, який момент для негативного зворотного зв’язку буде зручним саме для вас?

Коли ви закінчите їсти? А може, перед тим, як почнете? Вранці, з тим, щоб зіпсувати вам цілий день? Може, ввечері, щоб гарантовано зіпсувати вам сон? На початку тижня? А може, наприкінці? Сонце повинно світити, чи нічого страшного, якщо вам повідомлять погану новину, коли на вулиці дощить?

Подумайте, що робити, якщо хтось того ж дня вже критикував вас? Чи хотіли б ви, щоб вам усе повідомили стисло й одразу, чи, натомість, вам буде зручніше, якщо ці новини розтягнуть-розмажуть на цілий тиждень? Можливо, з чашкою свіжозвареної кави в руці, одного теплого дня, коли ви просто побили рекорд продажу — це слушна нагода, щоб почути, яка ви паскуда?

Як би ми крутили й роздивлялися, але ідеально зручної нагоди нам ніколи не знайти.

Погодьтеся із цим і домовтеся про цю клопітку розмову. Те, що ви ще не змогли цього зробити, мабуть, означає, що ви відчуваєте себе невпевнено, ви не знаєте, як людина відреагує на зворотний зв’язок. Можливо, ви не хочете нашкодити цій людині або просто не знаєте напевно, що саме хочете їй сказати.

Ви маєте велике серце. За це я вас поважаю.

Бекон у бороді

Уявіть собі таку картину: ви сидите на ранковій нараді, а один зі працівників має у своїй бороді залишки їжі. Ви не зовсім бачите, що там саме він їв, але це вочевидь огидно. Що ви робитимете.

Відповідь: «Нічого».

Ви не хочете осоромити його перед іншими. Напевно, кожен може побачити залишки, але вони думають так само, як і ви. Ви втомлюєтесь протягом усієї зустрічі, тому що кожного разу, коли він відкриває рот, ви намагаєтесь подивитися на нього й не думати, що в нього на обличчі — недоїдки сала. Але абстрагуватися вам не вдається.

Близько