Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

Кора вперлась зляканим поглядом в тендітне бліде тіло в тонкій чорній сукні, що лежало на металевому хірургічному столі. Дівчина не дихала. Поряд з нею парила Фібі. Чи..? Зеленуватий прозорий привид повернув голову до Кори. Не Фібі, а та дівчина, що лежала на столі. З її очей стікали чорні сльози.

В Кори перехопило дихання, по венах побіг вогонь. Все тіло почало чесатись і горіти. Привид повільно відкрив рота, збираючись щось сказати, але замість звуків оглушливе шипіння задзвеніло у вухах детектива.

- Гей, люба. Ти як? – занепокоєно запитав Серж і торкнувся її плеча. Кора подивилась на нього. Потім на сцену. Оглушливий шум зник разом із привидом. – Нормально, просто душно тут, - збрехала вона.

Тепер Кора розуміла слова чаклуна про те, що не вдасться врятувати всіх. «Лотів», а саме представників темного світу, було багато. Дівчина не могла заплющити очі чи відвернутись – це викликало підозри. Тому вона дивилась попід сцену і міцно стискала щелепи.

- Я знаю, що ще не всі виклали свої грошенятки. Отже, останній на сьогодні лот – молодий перевертень! – з диму в клітці з’явився хлопчак, років шістнадцяти – Віктор. Жовті злякані очі дивились у залу, руки та ноги сковані ланцюгами, кляп у роті. З передостаннього ряду різко підійнялась дівчина. Зчепила руки в кулаки – Мей. – О-о-о, я бачу, комусь дуже сподобався цей товар. Тоді, почнемо. Перша ставка п’ятсот золотих. Чоловік в масці риби!

Голови детективів звернулись туди, звідки прийшла перша ставка, але це був не той, хто їм потрібен.

- Шістсот! А, чоловік в масці вовка, - вказав розпорядник на середину зали, поряд з Мей. - Сімсот! Дама в масці зайця! Вісімсот! Риба! Дев’ятсот! Дама в масці таргана! Тисяча золотих монет! Дама-заєць. Тисяча сто? Так, чоловік-риба! Тисяча двісті! Маска вовка! Тисяча триста! Дама-заєць! Тисяча чотириста, маска вовка! Півтори? Так, чоловік в масці метелика! Тисяча шістсот, дама-заєць! Тисяча сімсот, вовк! Тисяча вісімсот? Ну ж бо! Тисяча вісімсот? Так, метелик! Тисяча дев’ятсот? Хтось дасть тисячу дев’ятсот? Ви тільки погляньте, який він красень, молодий, витривалий! Хіхік! Так, дама-заєць! О, дві тисячі, вовк! – по залу пішов шепіт. - Дві сто? Пан-риба? Ні? Шкода! Отже, дві тисячі раз! Дві тисячі два-а… Так, чоловік в масці щура! О, гарний вибір, пане! Дві тисячі сто! Дві двісті? Ні? Ніхто? Дві сто ра-а-а… Так, пан-вовк, дві двісті! Дві триста, пан-щур! Дві тисячі чотириста?! Яка запекла боротьба! Дві чотириста, вовк! Дві п’ятсот, щур! – розпорядник вже верещав і хрюкав, мов свиня, в передчутті грошей. - І… Дві п’ятсот раз! Дві п’ятсот два-а-а… Ну ж бо ще є шанс! – звернувся він до чоловіка в масці і жадібно облизнувся. – Що ж тоді дві п’ятсот три! Продано пану-щуру! – стукіт молоточка.

- Нам треба за ним, - Кора тільки-но рушила вбік загадкового пана-щура, що раптово взявся нізвідки в найтемнішому кутку кімнати, як раптом земля довкола них здригнулась. По залу прокотився здивований зойк. – Що це?

- Чш! – Серж прислухався до звуків довкола.

- А куди ділась Мей? І ватажок…

- Перевертні! – закричав Серж і у відповідь йому відлинуло протяжне: «Ау-у-у!»