Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

учнів Венедиктових сатанинським підступом. Учні щодня працювали у вертограді. Флорентій же найняв сімох дівчат, лицем вродливих, і посилав їх до вертограда, щоб, оголивши ціле тіло, при вертограді безчинно поводилися перед очима юних монахів, стрибаючи, і танцюючи, і співаючи — щоби так серця юних змогли збудити на нечисту похіть. Бачивши ж те, преподобний отець Венедикт, злякавшись душевної шкоди для юних своїх учнів, задумав піти звідти з молодими своїми монахами — і даючи місце Флорентієвому гніву, і відводячи юних від спокус. Прикликавши братів та ігуменів монастирів своїх і авву їм досвідченого поставивши, передав їх Богові, а сам смиренномудро, ухиляючись від ненависти і ворожости людської пішов звідти з небагатьма учнями молодшими. Довідавшись про відхід преподобного з того краю, пресвітер Флорентій вельми зрадів, але Бог помсти, Господь, чинячи відплату за раба свого, несподіваною згубив смертю того лукавого пресвітера. Коли сидів він у домі своєму у світлиці і веселився, раптом завалилася разом з ним світлиця — і роздушений був стінами ворогуючий. Ніхто инший з домашніх його не постраждав, лише сам той пресвітер так помер. Почули про те зразу в монастирях Венедиктових — не зволікаючи, блаженний Мавр, улюблений учень святого, якого він у монастирі залишив, послав услід за отцем, кажучи: "Повернися, отче, пресвітер-бо, який без причини на тебе ворогував, помер погано". Преподобний, чуючи про таку смерть Флорентієву, великої сповнився печалі і плакав за ним довго. На Мавра ж, учня, образився, що зрадів той через Флорентієву смерть, і заповідь покаяння послав йому, а сам на попереднє своє життя повернутися не захотів, але на инше переселився місце. Мешкання змінив — ворога ж ні, бо винахідник зла диявол більші на нього навів напади. Скільки той воював, стільки угодник Божий непереможним виявлявся, допомогою Христовою.

Пішовши з попереднього свого місця, Венедикт преподобний прийшов до Кампанійського краю, у межі града, що Касен називався, де на одній високій горі знайшов храм ідольський, який називався Аполлоновим, і гай навколо. Ідола-бо розбив, розбивши і храм зруйнувавши, і гай порубав і спалив, а на тому місці через якийсь час збудував церкву в ім'я святого Йоана Хрестителя, і обитель влаштував, і братію більшу зібрав. Було ж у тих землях багато людей невірних, які ідолам поклонялися, і навертав їх до Христа муж апостольський сильним ділом і словом, проповідь святу утверджуючи чудесними діяннями. Біси ж, не стерпівши його туди приходу і від нього зруйнування свого, нападали на нього відкрито, лютим полум'ям дихаючи, і кликали на ім'я по-римському "Бенедикте, Бенедикте". Коли ж не відповідав їм святий, говорили знову: "Маледикте, Маледикте, а не Бенедикте". Тобто: "Проклятий, проклятий, а не благословенний, що тобі до нас, нащо нас гониш?" Благословенний ж Венедикт молитвою і знаменням хресним, наче вітер порох, відганяв їх від себе. Коли будували обителі і брати на поклик трудилися і намагалися звести висоту кам'яної споруди, святий в усамітненій келії своїй вправлявся в молитві і, бачивши біса, що мимо йшов, сказав до нього: "Куди йдеш, вороже?" Відповів біс: "Іду до монахів, які будують". Святий ж зразу послав, сповіщаючи братів, аби пильнувалися уважно від несподіваної якоїсь напасти ворожої, бо біс в ту годину пішов до них. І ще посланець говорив до братів, як раптом впала будована стіна й убила одного юного хлопця, через що ченці були вельми скорботні, — не через стіну, що впала, але через смерть брата сумували — і, прийшовши до святого отця, сповістили про те зі сльозами. Він же звелів принести хлопця до себе. Неможливо було нести його на руках, бо кам'яна стіна не лише тіло, але й кості в ньому всі роздробила, тому взяли його на якесь розпростерте веретище і в келію отця внесли. Преподобний же на рогозині своїй, на якій молитися звик, звелів мертвого покласти і всім вийти геть, замкнувся сам і ревною своєю до Бога молитвою воскресив мертвого — цілого і здорового, і того ж дня послав його, наче він зі сну збудився, до братів на діло.

В обителі преподобного було узаконене передання-правило від нього, аби брати, яких на службу послано, ані їжі, ані пиття не куштували в дорозі, допоки в монастир не повернуться. І берегли те правило пильно. Трапилося ж одним посланцям затриматися більшу частину дня, бо відстань шляху була велика. Зголодніли й повернули в дім одної освяченої дівчини добродійної — вона їх почастувала, вони їли і пили. Згодом, повернувшись, до отця по благословення прийшли. Спитав їх отець: "Де їли?" Відповіли вони: "Не їли, отче". Сказав святий: "Нащо обманюєте, чи не в тої боголюбивої дівчини їжу прийняли? Чи не таку і таку їли їжу? Чи не стільки чаш випили?" Вони ж, те чувши, були налякані, бо те, що далеко відбувалося, знав отець-ясновидець, і, впавши, визнали правду і прощення просили. Також й иншого одного, який таємно їв, викрив, і инших багато діл, таємно роблених, бачили його ясновидні очі, і боявся кожен що-небудь і де-небудь чинити негоже чи говорити, бо знали: всюди з ними духом є отець їхній і на всі їхні діла і слова дивиться, і тих, що грішать, викриває. Тотила, цар готський, що в тому Кампанійському краї тоді був, почувши про ясновидство Венедикта преподобного, захотів прийти до нього. Не зразу ж сам прийшов, але одного сановника свого, який називався Рига, в образі своєму царському послав — для того щоб випробувати ясновидство преподобного: чи пізнає, що не сам цар до нього прийшов? І коли вирушив Рига в образі царському з боярами і військом великим, преподобний Венедикт, здалеку його побачивши, крикнув йому: "Зніми, дитино, той царський одяг, в який ти вбраний, бо не твоє це, але того, хто послав тебе до мене". Рига ж, перестрашений у викритті, поклонився святому і зразу повернувся. Тоді сам той Тотила-цар прийшов зі смиренням і кланявся ясновидцеві Божому. Багато ж святий його викривав і сварив за катування його і за багато його злих діл. І пророчі від нього про себе слова почув Тотила.. Сказав-бо йому преподобний: "Рим візьмеш, з допусту Божого, і море перейдеш, у десятий же рік царювання свого — помреш". І всі ті пророчі преподобного отця слова у свій час збулися. Із пророчим же даром преподобний отець наш Венедикт мав і на бісів від Бога дану силу: клирика-бо одного Аквинійської церкви, якого мучив біс, посилав єпископ Константій у різні святі місця до мученицьких гробів. Але святі мученики не захотіли подати йому