Теодор Драйзер - Дженні Герхард, Теодор Драйзер

— Де в чому добра, але не в усьому. Ох, не в усьому.

І він ішов собі, незадоволено покректуючи. В присутності Лестера він помовчував, а Веста робила з ним, що хотіла.

— Дідусю, — говорила вона, сіпаючи його за рукав чи погладжуючи по шорсткій щоці, і Герхардт здавався. Він був безсилий перед її ласкою, щось підступало в нього до горла і стискало його.

— Знаю я тебе, пустунка, — говорив він.

А Веста, бувало, вщипне його за вухо.

— Облиш, — буркотів він, — годі пустувати.

Але кожен міг помітити, що Веста затихала тільки тоді, коли їй самій набридало пустувати. Герхардт палко любив дівчинку і виконував найменше її бажання. Він був її покірливим рабом.

Розділ XXXIX

Увесь цей час незадоволення родини Лестера, викликане його безладним укладом життя, дедалі зростало. Рідним було зрозуміло, що рано чи пізно трапиться скандал. Уже носилися зловісні чутки. Здавалося, всім усе відоме, хоч одверто ніхто нічого не говорив. Кейн-старший просто дивувався, — як міг його син зробити такий виклик суспільству! Коли б це була виключно цікава жінка або ж якась відома артистка, художниця, поетеса, — захоплення Лестера можна було б пояснити, якщо й не виправдати; але, як змалювала Луїза, це досить звичайна особа, що не має ані особливої краси, ані таланту, — незрозуміло, зовсім незрозуміло!

Лестер — його син, його улюбленець; як шкода, що він не влаштував свого життя по-людському. У Цинциннаті він подобався багатьом жінкам. Взяти хоч би Летті Пейс. От з ким йому треба було одружитися. Вродлива, розумна, і серце в неї добре. Старий Кейн горював і ремствував, а потім розсердився. Соромно Лестеру так ображати батька! Його поведінка протиприродна, непростима, нарешті, непристойна. Арчібалд Кейн довго страждав від цієї думки і, нарешті, відчув, що так продовжуватися не може, хоч йому було важко сказати, в чому ж мала бути зміна. Лестер сам собі голова і не стерпить зауважень. Виходить, нічого зробити не можна.

Низка подій у родині наблизила розв’язку. Луїза незабаром після своєї нещасливої поїздки до Чикаго вийшла заміж, і будинок старих спорожнів, хіба що наїжджали погостювати онуки. Лестер не був у Луїзи на весіллі, хоч і одержав запрошення. Потім померла м-с Кейн, і в зв’язку з її смертю старому Арчібалду довелося змінити свою духівницю. Це вимагало присутності Лестера. Лестер приїхав, пригнічений свідомістю, що останнім часом так мало бачився з матір’ю і завдав їй стільки горя, але про свої справи не обмовився ані словом. Батько хотів був поговорити з сином, але потім передумав, — був той у похмурому настрої. Лестер поїхав до себе в Чикаго, і на кілька місяців все знову затихло.

Після весілля Луїзи й смерті дружини старий Кейн переселився до Роберта, бо найбільшою втіхою для нього на старості літ були онуки. Роберт тепер тримав у руках всі справи фірми, хоч остаточний розподіл капіталу міг бути зроблений тільки після смерті старого. Розраховуючи зрештою стати головою всього підприємства, Роберт, не шкодуючи сил, догоджав батькові, сестрам і їхнім чоловікам. Невірно було б сказати, що він до них підлещується, просто це був холодний розрахунок ділка, набагато хитрішого, ніж міг припустити Лестер. Власні достатки Роберта вже вдвічі перевищували достатки решти дітей, але він тримав це в таємниці і вдавав, що має досить скромні кошти. Він знав, що заздрість родичів може йому пошкодити, і вів спартанський спосіб життя, до певного часу роблячи головну ставку на непомітні, але надійні готові гроші. Поки Лестер плив за течією, Роберт працював та й працював, не складаючи рук.

Та обставина, що Роберт плекав надію усунути брата від керівництва фірмою, не мала особливого значення, бо старий Кейн, після довгих міркувань над чикагським життям Лестера, сам прийшов до висновку, що передати йому скільки-небудь значну долю капіталу було б нерозумно. Очевидно, він переоцінив Лестера. Лестер, можливо, й розумніший і сердечніший від брата, — щодо естетичних потреб і успіху в суспільстві того аж ніяк не можна з ним порівняти, — але в Роберта чудова ділова хватка, він уміє без галасу домогтися свого. Якщо Лестер зараз не підтягнеться, то чого ж і ждати? Чи не краще залишити капітал тому, хто зуміє про нього подбати? І Арчібалд Кейн ладен був дати своєму повіреному розпорядження змінити духівницю в такий спосіб, щоб Лестер, якщо він не виправиться, не дістав у спадщину нічого, крім мізерного річного прибутку. Проте він вирішив дати Лестеру ще один шанс, — зажадати, щоб той відмовився від грішного способу життя і зайняв місце, яке йому належить у суспільстві. Можливо, ще не пізно. Адже в нього такі чудові перспективи на майбутнє. Невже він сам собі ворог? Старий Арчібалд написав Лестеру, що хотів би поговорити з ним, коли тому буде зручно, і через тридцять шість годин Лестер уже був у Цинциннаті.

— Я хочу ще раз поговорити з тобою в одній справі, Лестер, — почав старий, — хоч це мені й нелегко. Ти знаєш, що я маю на увазі?

— Знаю, — спокійно відповів Лестер.

— Коли я був набагато молодшим, я думав, що в жодному разі не втручатимусь в особисті справи моїх синів, але з роками моя думка відносно цього змінилася. На прикладі моїх ділових знайомих я побачив, наскільки розсудливий шлюб допомагає людині, і тоді мені дуже захотілося, щоб мої сини одружилися якомога щасливіше. Я турбувався про тебе, Лестер, турбуюсь і до цього дня. Твій теперішній зв’язок завдав мені багато тяжких хвилин. І матері твоїй він аж до самої смерті не давав спокою. Ніщо інше так не засмучувало її. Чи не думаєш ти, що всьому є межа? Чутки досягли навіть нашого міста. Щодо Чикаго — не знаю, але вважаю, що там це ні для кого не таємниця. А це безперечно шкодить інтересам нашого чикагського відділу. І шкодить тобі. Це триває вже так довго, що зараз усе твоє майбутнє стоїть під загрозою, а ти, як і раніше, уперто робиш своє. Чому?

— Мабуть, тому, що кохаю її, — відповів Лестер.

— Не вірю, щоб ти говорив це серйозно, — заперечив батько. — Коли б ти її кохав, ти б з самого початку з нею одружився. Ти не став би жити з жінкою цілі роки, ганьблячи її й себе і тільки запевняючи на словах, що кохаєш