Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

безформної чорної маси, звідки періодично злітали снопи іскор. Навколо вогнища стіною стояли душителі, воскові гілки, яких полум'я забарвлювало яскраво-жовтий колір. Декілька дерев упало у вогонь, їхні гілки скручувалися, обвугливались. Саме від них і валив густий чорний дим. Але решта, ті, що хитається стіною обступили пожежу, не здавались, відмовлялися підкорятися вогню. Його бурхливе полум'я помітно слабшало.

Дерк чекав, спостерігаючи, як поступово гасне полум'я. Він був уже майже впевнений, що бачить аеромобіль, що впав. На це вказували і іскри, і запах озону. Але йому хотілося зрозуміти, яка машина перестала тут своє існування.

Але ще раніше, ніж вогонь перетворився на густий сірий дим, Дерк побачив силует. Лише на коротку мить з вогню виринуло крило кажана. Незграбно вигнуте, воно ніби вказувало в небо, язики полум'я облизували його нижню частину. Цього було достатньо. Дерку стало ясно, що він не бачив раніше цієї машини і що вона зроблена на Верхньому Кавалаані.

Як темна примара, аеромобіль Дерка ковзнув над лісом і полетів геть від згасаючої пожежі у бік інших вогнів. На цей раз він не став підлітати близько. Вогні були такими яскравими, що вся сцена вимальовувалась у подробицях.

Він побачив велику галявину на березі водойми з нерухомою водою, оточену світлом електричних ліхтариків. На ній стояли три аеромобілі, і всі три він добре знав: те саме тріо знаходилося під емерельським деревом у Челленджі в той момент, коли Мірік напав на Гвен. Одна з них, машина з великим куполом та темно-червоною бронею, належала Лорімаару Високорідному Брейту. Дві інші, менші за розміром, дуже були схожі один на одного, тільки одна з них була сильно пошкоджена, що кидалося в очі навіть на такій відстані. Вона незграбно лежала одним боком у воді. Пом'ята половина, що стирчала з води, була розпечена до червона. Широко відчинені броньовані двері кабіни бовталися на вітрі.

Навколо розбитої машини метушилися люди. Дерк бачив рисочки їхніх фігурок лише тоді, коли вони рухалися, – настільки вони зливалися з оточенням. Неподалік них хтось виводив брейтських мисливських псів із задніх дверей аеромобіля Лорімаара.

Нахмурившись, Дерк взявся за важіль керування і почав підніматися, швидко набираючи висоту, поки аеромобілі та люди не зникли з поля зору і не залишилося нічого, крім крапки світла серед лісу. Вірніше, двох крапок, але одна з них перетворилася вже на тліючий куточок, що згасав на очах.

Відлетівши на безпечну відстань, Дерк скинув швидкість, щоб спокійно обміркувати становище.

Дерк не сумнівався, що пошкоджений аеромобіль був машиною Розефа, яку вони викрали з Челленджа і на якій вранці Вікарі відлетів у Лартейн. Очевидно, брейти знайшли його і гналися за ним до лісу. Тут вони його збили. Але схоже було, що він залишився живим, інакше навіщо їм знадобилися б собаки? Лорімаар привіз їх сюди не на прогулянку. Швидше за все, Джаан врятувався і зник у лісі, а брейти готуються до полювання на нього.

Дерк прикинув шанси на успіх рятувальної операції, але можливості були дуже обмеженими. Він не мав уявлення, як шукати Джаана у незнайомому лісі під покровом ночі. У брейтів для цього було більш підходяще спорядження.

Дерк вирішив продовжити шлях у бік Лартейна, за гори. Один у лісі, з єдиною рушницею, він не зміг би нічим допомогти Джаану Вікарі. Однак у кавалаанській Вогняній Фортеці він міг хоча б звести рахунки з Аркіном Руарком.

Внизу під ним пропливали гори, і Дерк знову розслабився, хоч і не прибрав руку з лазерної рушниці, яка все ще лежала на колінах.

Політ зайняв менше години. Червоні вогні Лартейна, що тліли, з'явилися на схилах гір. Місто здавалося порожнім і мертвим, але тепер Дерк знав, що це враження було оманливим. Не гаючи часу, він пролетів низько над квадратними дахами будинків і площами прямо до того будинку, де він колись жив із Гвен Дельвано, двома айронджейдами та кімдіським брехуном.

Тільки один аеромобіль, закутий у броню військовий релікт, стояв на даху, що продувався вітром. Не було й сліду легкої жовтої машини Руарка та сірого «скату». Дерку хотілося б знати, що сталося з машиною, кинутою ними в Челленджі, але він відкинув цю думку і повів аеромобіль на посадку.

Вибираючись із машини, він міцно стискав у руках рушницю. У темно-червоному світлі міста його оточила тиша. Він швидко пройшов до ліфта і спустився до квартири Руарка.

Там було пусто.

Він ґрунтовно обшукав його житло, перевертаючи і розкидаючи речі, не дбаючи про безлад. Всі речі кімдісса були на місці, але сам він зник, не залишивши нічого, що могло б підказати, де його шукати.

Речі Дерка також були на місці. Все, що він залишив тут, готуючись до втечі з Гвен. Це був лише невеликий стос легкого одягу, який Дерк привіз із собою з Брака. Вона не знадобилася йому на холодному Уорлорні. Він поклав рушницю, опустився на коліна і почав ритися в кишенях забруднених штанів. Тільки тоді, коли він знайшов те, що шукав, крихітну річ, загорнуту у фольгу і оксамит, тільки тоді він зрозумів, навіщо повернувся на Лартейн.

У спальні Руарка в замкненій ящику Дерк знайшов маленьку схованку з коштовностями: кільцями, кулонами, хитромудрими браслетами, сережками з напівдорогоцінного каміння. Він покопався в ящику і знайшов гарний тонкий ланцюжок з бурштинової підвіскою, всередині якої застигла сплетена зі срібного дроту сова. Затискач, на якому вона трималася, виявився відповідного розміру. Дерк вийняв бурштин із затиску і вставив замість нього камінь, що говорить.

Потім він розстебнув куртку і теплу сорочку і повісив ланцюжок на шию, відчувши шкірою холод сльозинки, що нашіптувала хибні обіцянки. Крихітна крижинка палила його груди холодом, але він був радий цьому: це була Джіні. Незабаром він звик, відчуття холоду минуло. Сльози скочувалися його щоками. Не помічаючи їх, він вийшов із кімнати.

У кімнаті, де Руарк працював разом із Гвен, панував колишній безлад, але Руарка там не було. Не знайшов його Дерк і в порожній квартирі вище, куди він дзвонив із Челленджа. Залишалося лише одне місце, де він ще не шукав.

Дерк швидко піднявся на верхній поверх вежі. Двері були відчинені. Він зупинився перед нею в нерішучості, але потім увійшов, тримаючи рушницю напоготові.

На перший погляд здавалося, що у великій вітальні відбувалося щось на кшталт побоїща. Скрізь валялися уламки скла від розбитого екрану. Стіни були спотворені лазерним вогнем, диван перевернутий та порізаний у кількох місцях. Шматки набивання валялися на підлозі, частина з них потрапила в камін, перетворившись на масу, що димить, забивши вогнище. Одне з камінних чудовиськ лежало на камінній дошці з відбитою головою. Голова з очима з каменю, що світився, валялася в каміні. У повітрі стояв запах вина і блювотини.

Гарс Джанасек спав на підлозі без сорочки. Борода навколо його