Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

Він похитав головою.

- Ти теж? - Вона скривила обличчя. - Я не потребую захисту, чорт вас усіх забирай!

- Не в цьому річ, - сказав він.

- Якщо ти, як якийсь ідіот, збираєшся зображати героя в моїх очах, у тебе нічого не вийде! - крикнула вона, узявшись у боки.

Він усміхнувся.

- Ні, Гвен. Як якийсь ідіот, я збираюся зображати героя у своїх очах. Твої очі… твої очі вже не мають значення.

- Тоді чому?

Він невпевнено опустив рушницю.

- Не знаю, - зізнався він. - Можливо, тому що мені подобається Джаан, і я в боргу перед ним. Можливо, тому що я хочу зробити щось для нього. Він вірив мені і назвав мене кетом, а я втік.

– Дерк… – почала Гвен.

Він зупинив її рухом руки.

– Я знаю… але це не все. Можливо, я просто хочу дістатися Руарка. А може, тому що в Крайн-Ламії було більше самогубців, ніж в інших фестивальних містах, і я один із них. Можеш обрати причину, яка тобі більше подобається. - Легка усмішка ковзнула по його обличчі. – А може, тому що на небі лише дванадцять зірок, розумієш? Так що немає жодної різниці, чи не так?

- Але що ти можеш зробити?

- Хто знає? І яке це має значення? Хіба це тебе хвилює? Чи хвилює? - Він похитав головою, і волосся впало йому на лоб. Прибравши їх назад, Дерк продовжував:

— Мені байдуже, чи тебе це хвилює, — з зусиллям сказав він. - Ти сказала в Челленджі, вірніше, в твоїх словах малося на увазі, що я егоїст. Може, я ним був. І, можливо, є ним зараз. Але я хочу сказати тобі одну річ: що б я не збирався зробити, я не проситиму тебе показати твої руки, перш ніж зробити. Розумієш, що я маю на увазі?

Це було чудовою прощальною реплікою, але на півдорозі до дверей він пом'якшав і, повагавшись, обернувся.

- Залишайся тут, Гвен, - сказав він. - Чекай нас. Ти ще слабка. Джаан говорив про якусь печеру, якщо буде потрібно бігти. Ти знаєш печеру?

Вона кивнула головою.

– Добре, якщо буде потреба, вирушай туди. Якщо все буде спокійно, залишайся тут.

Внизу, на злітно-посадковому майданчику стіни були звичайними – ні примар, ні фресок, ні свічення. Дерк у темряві натрапив на аеромобіль, який шукав, і зупинився, чекаючи, коли очі звикнуть до темряви. Ця машина була зроблена не на Верхньому Кавалаані. Маленький двомісний краплеподібний аеромобіль був зроблений із чорного пластику з оздобленням із легкого сріблястого металу. Броні, звичайно, не було, і єдиною зброєю стала лазерна рушниця, яку він поклав собі на коліна.

У машині життя ледве тепліло, але й цього було достатньо. Коли Дерк торкнувся кнопки подачі енергії, двигун ожив, приладова дошка висвітлила кабіну блідим світлом. Він квапливо з'їв протеїнову плитку та уважно прочитав показання приладів. Запас енергії виявився малим, навіть занадто малим, але його мало вистачити. Він спробує летіти при убогій світлі зірок, не включаючи фар, і без обігрівача, раз вже в нього є тепла куртка.

Дерк виліз у кабіну і зачинив за собою дверцята. Він увімкнув гравітаційний двигун. Машина піднялася, нестійко погойдуючись, але все ж таки піднялася. Він стиснув важіль, штовхнув його вперед і опинився у повітрі.

На якусь мить Дерк відчув страх. Він знав, що, якщо гравітаційна решітка виявиться слабкою, машина шкереберть полетить вниз до покритої мохом землі. Залишивши майданчик, аеромобіль затремтів і погрозливо нахилився вперед. У Дерка всередині щось тьохнуло, але наступної миті машина випросталась і почала набирати висоту, несучи його назустріч вітрам, що співають.

Дерк направив аеромобіль вгору, намагаючись забратися якомога вище. Перед ним здіймалася стіна гір, яку треба було подолати. Крім того, йому не хотілося зустрітися з іншим любителем нічних польотів. Рухаючись із погашеними вогнями, він побачив би будь-який інший аеромобіль, що пролітав під ним, але ті навряд чи могли його помітити.

Дерк не дивився назад на Крайн-Ламію, але відчував її присутність. Місто гнало його від себе, звільняючи від страхів. Боятися було безглуздо. Адже ніщо не мало сенсу, і смерть найменше. Навіть тоді, коли Місто Сірен зникло з поля зору, музика продовжувала супроводжувати його, поступово стихаючи, слабшаючи. Одна нота – тонкий переливчастий свист – дзвеніла найдовше. На відстані добрих тридцяти кілометрів він все ще чув її звучання в нижчому свисті вітру. Зрештою він зрозумів, що звук виходить із його губ.

Він перестав свистіти і постарався зосередитись на польоті.

Дерк був уже майже годину в дорозі. Гори нагромаджувалися перед ним, вірніше під ним, оскільки він піднявся досить і почував себе ближче до зірок і галактик, ніж до земних лісів. Крижаний вітер зі злим винням проникав у невидимі щілини дверей, але Дерк не звертав на це уваги.

Там, де гори зустрічалися з лісом, він побачив світло.

Дерк зробив віраж і, описавши коло, почав знижуватися.

Наскільки він знав, з цього боку гір не могло бути жодного вогню. Але, що б це не було, потрібно було дізнатися, що ж світилося.

Колами він спускався вниз доти, доки не опинився просто над вогнем. Він повністю відключив передню швидкість машини, завис у повітрі та послабив напругу гравітаційної решітки. Повільно, беззвучно він почав спускатися, злегка погойдуючись на вітрі.

Внизу було кілька вогнів. Той, що світив найяскравіше, був схожий на багаття. Тепер Дерк не сумнівався в цьому, бачачи, як вітер роздмухує язики полум'я, злітаючи вгору снопи іскор. Були й інші вогні, не такі яскраві, що горіли рівним штучним світлом. Коло їх виднілося в темряві не дуже далеко від пожежі, приблизно за кілометр від нього, можливо, менше.

У маленькій кабіні стало набагато тепліше, Дерк відчув, що спітнів, а його одяг під теплою курткою став вологим. Повітря наповнилося димом, що густими, чорними клубами піднімалося над вогнем і застилало очі. Нахмурившись, він відвів машину трохи набік і продовжував спускатися.

Довгі язики помаранчевого полум'я, яскравого на тлі чорного диму, злетіли йому назустріч, з них вирвалися фонтани іскор і вугіль, що розтанули в темряві нічного неба. Поки Дерк спускався нижче, він став свідком ще одного феєрверку: з оглушливим тріском з вогню вирвався стовп синьо-білого полум'я і теж зник. Пахнуло озоном.

Дерк зупинив машину на досить великій відстані від вогню. Недалеко були люди, про що говорив коло вогнів, що світили рівним світлом, і Дерк боявся, що його помітять. Чорний аеромобіль, що нерухомо висів у повітрі, практично зливався з небом, але його міг видати відблиск полум'я. З того місця, де зависла його машина, Дерк ясно бачив вогонь, але не міг зрозуміти, що горіло: полум'я вирувало навколо