Роза Фаєр - Няня для олігарха, Роза Фаєр

-Напевно момент вже втрачено,-впирає мене в стіл він, щоб я відчула його збудження.

-Тааак..

-Дуже невпевнено,-сміється він до мене.

-Вже як є...нам час,-вириваюся я з його рук,але відчуваю, що він дивиться у слід і від цього усміхаюся.

Ми спускаємося по сходах до низу і виходимо на вулицю,де нас чекає автомобіль Сергія.

-Настя напевно вже поїхала,-констатую я факт,коли оглянула подвір'я.

-Тоді може повернемося,бо нам вже точно ніхто не завадить,-тягне він знову мене за руку до себе.

Я піддаюся і легко цілую його.

-Невже ти хочеш, щоб ця краса так просто пропала?-запитую, дивлячись у вічі.

-Я хочу, щоб вона належала тільки мені,-притягує він мене за підборіддя і знову цілує. Проте,на цей раз зовсім не ніжно,але приємно аж до болю.

-Не передумала,-важко дизаючи запитую він після наших поцілунуків.

-Ні,-запевнюю я його,а може себе.

Тому що,я дала собі слово,що ми маємо дізнатися краще один одного,а не трахатися поки не набридне. Але не думаю, що з цим чоловіком може щось набриднути...

Одним словом,ми поїхали за місто,де мала відбутися зустріч. Повітря між нами було настільки гаряче,що от-от мало загорітися полум'я. Єдине, що мене стримувало це пристойність,бо нас віз водій. Що стримувало Сергія я не знаю,але можу позаздрити його витримці.

Доїхали ми без пригод і майже не запізнилися. Біля входу я побачила Настю з Владиславом і рушила з Сергієм до них, намагаючись не розчервонітися,як подруга годиною раніше.

-Привіт,-вітаюся,бо ми хоч і бачилися,але якось не так.

-Привіт, Привіт,-вуста Насті розтягуються в усмішці, що просто засліплює.

-Підемо пройдемося, однокласників побачимо,-бере мене за руку подруга і затягує в середину, поки хлопці жмуть один одному руки. Їх залишати удвох я не боюся,бо вони наскільки я знаю,друзі. Ще й доволі близькі, якщо вірити Насті.

-Ой,які люди. Ця парочка ще досі разом. Ви ще неодружилися?-чую позаду голос своєї однокласниці Катерини,що постійно сипала отрутою на всіх. Не знаю, правда, чому. Чи це заздрість через нашу дружбу або просто така людина.

-А,ти, запрошення на весілля не отримала?-скептично відповіла їй Настя,яка завжди говорила свою думку прямо у вічі. Не те, щоб я поза очі щось казала,ні. Просто була в нашій парі більш стриманішою.

Можливо б ця розмова набрала інших обертів,якби наші супутники на цьому вечорі не відвели нас у сторону бару. Кинувши,при цьому, доволі іронічні фрази в сторону нашої милої,в лапках, однокласниці.

Загалом вечір проходив весело, тому що, компанія наша була на висоті. При цьому,що я з солідарності до подруги, зовсім не пила. Хоча та й казала мені,що я дурна,але я впевнена, що в глибині душі,та була рада.

Мені сподобалося ще те, що за виключенням вищезгаданої особи, більшість однокласників ставилися до нас доволі приязно. Було цікаво дізнатися хто ким став і чим дихає. А потім почалися танці,які я пропускала до того моменту, поки мене не покликав Сергій. Це був повільний танець під пісню "Варто чи ні" Олександра Пономарьова.

Я дивилася в його очі і думала над словами пісні. Все складається зараз так добре,як ніколи. Та чи все так буде залишатися невідомо..

Як там кажуть?Хто не ризикує,той не п'є шампанське. До речі,про нього. Краще б я його випила,а не його мені випадково вилили під час танцю на сукню. От скажіть,які нормальні люди танцюватимуть з алкоголем?

Одним словом, плаття було зіпсоване і момент між мною і Сергієм, також.

-Поїхали,я знаю кращі місця,-дістає з своєї кишені хустинку Сергій і простягає мені. Якщо чесно,то я думала, що їх вже ніхто не носить. Проте,я мала б вже не дивуватися, тому що, цей чоловік був повний сюрпризів.

-Які ж це місця,-запитую я його,коли ми вже опинилися в автомобілі.

-Теплі і сонячні,куди ми вирушимо завтра,-вкотре дивує він мене.

-Як завтра?Я..я..

-Не хвилюйся, я все вже спланував. Тобі залишається тільки насолоджуватися,-двояко відповідає мені Сергій,але мене заспокоюють його слова.

-А випускний Софії,-хапаюся я за останню соломинку.

-Випускний вранці,а виліт ввечері,-спокійно відповідає мені Сергій.

-А зараз куди ми їдемо,-я звертаю увагу, що їду явно не в сторону міста.

-Ну як. До нас додому, будеш відпрацьовувати відпочинок,-з хрипотою в голосі говорить Сергій.

-Яким чином,-підіймаю брову я,хоч і згідна зараз на все.

-Я тобі все розкажу..

-Але ж ми домовились?-намагаюся я прибігти до голосу розуму.

-Я не змушу робити тебе те, що ти не хочеш...

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно