Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

корінь дерева, що стирчав із землі. Перше ніж Томек устиг підвестися, бородань, сопучи, немов ковальський міх, залізною рукою схопив його за горло.

— Рятуйте! — крикнув Томек.

— Мовчи, якщо тобі миле життя! — люто прошепотів золотошукач.

— Не вбивайте мене, я… нічого не чув, — тремтячим голосом пробелькотав Томек.

Це остаточно переконало золотошукача, що Томек підслухав його розмову з батьком.

— Що ти тут робиш? Тільки кажи правду! — грізно наскіпався він.

— Я вийшов прогулятися…

— Не бреши! Це Томсон послав тебе.

— Слово честі, ні! Звідки я міг би знати таку страшну людину?

— Отже, ти чув, що ми говорили про Томсона, — буркнув золотошукач.

Томек лише тепер схаменувся, що бовкнув зайве, але впиратися було вже пізно. Він злякано замовк, а золотошукач закинув його собі на спину й поніс до свого лігва. Там на них чекав старший золотошукач.

— Він підслухав нашу розмову, — коротко повідомив молодший, посадивши Томека на землю.

— Хто ти і як тебе звати? — запитав старший чоловік, пильно розглядаючи Томека.

— Я Томаш Вільмовський. Разом із батьком ловлю тварин для зоопарків, — відповів Томек.

— Я так і думав. Ти з того табору, що на галявині?

— Так, слово честі. Повірте мені, я не знаю ніякого Томсона. Я вийшов прогулятися й уже збирався повернути до табору, як раптом почув ваші голоси.

— Чому ти нас підслухував?

— Я зацікавився, хто може розмовляти в такій нелюдній місцевості. Потім злякався. Ну, й зрештою цей птах зі своїм реготом..

— Ха-ха-ха! Нічого не поробиш! Ми затримаємо тебе тут, поки не настане час забиратися звідси, — вирішив старший золотошукач. — Де твій батько?

— Поїхав ловити скельних кенгуру. Будь ласка, відпустіть мене до табору. Далебі, я нікому нічого не скажу.

— Коли батько повернеться з полювання? — допитував далі золотошукач, не звертаючи уваги на прохання хлопця.

— Через два-три дні. Ви відпустите мене, правда ж?

— Скільки чоловік залишилось у таборі?

Томек подумав, коли він скаже правду, золотошукачі нападуть на табір. Тому швидко відповів:

— У таборі лишилось кілька матросів; вони бачили, в якому напрямку я пішов.

— Ну, тільки не лякай нас, — пробурмотів молодший золотошукач.

— Не будемо довго теревенити. Збираймо свої манатки й ходімо, незалежно від того, повернеться Томсон чи ні, — рішуче промовив старший. — Хлопець має рацію: вони напевне його шукатимуть.

— Яв цьому впевнений, — швидко підтвердив Томек.

— Прив’яжи його до дерева! — наказав старший золотошукач.

Томек не впирався. Тим часом другий бородань не гаяв часу. Він виніс із намету мішок і почав спритно пакувати речі. Начиння для промивання золота він кинув у кущі. Незабаром став знімати й складати намет, як раптом зі скелі пролунав грізний окрик:

— Руки вгору, кляті щури!

Золотошукачі завмерли на місці, повернувши голови до скелі. Томек також глянув туди. Його охопив жах. На скелі стояло п’ятеро здорованів. У руках вони стискали револьвери, спрямовані на золотошукачів.

— Що це означає, Томсоне? — спитав старший золотошукач, недовірливо позираючи в бік нападників.

— Ти настільки нахабний, наскільки й дурний, Джоне О’Донелл, — відповів Томсон. — Пташки приготувалися вилетіти з гніздечка, залишивши старого компаньйона без нічого? Так, так! Батечко цілком вартий свого підступного синочка!

— Ти мелеш дурниці, Томсоне! — сказав старший О’Донелл. — І зараз ти в цьому переконаєшся.

Томсон цинічно розсміявся й відповів:

— Я вже давно підозрював, що ви хочете пошити мене в дурні! Попрацюй з нами шість місяців, дурний Томсоне, а потім ми самі поділимо добуте нами золото. Досить було мені поїхати по продукти, як ви відразу стали готуватися до відльоту. Ну й дурні ж ви! Проте ви не на того натрапили. Це мої товариші; вони свідки вашої зради й прослідкують за справедливим розподілом золота. Приємний для вас сюрприз, ш?

— Брешеш, Томсоне! — заперечив старий О’Донелл. — Ти говориш неправду й добре про це знаєш.

— Брешу? А манатки спаковані, щоб дременути?

— Ми ліквідуємо цю стоянку тільки тому, що якісь звіролови вистежили нас в ущелині й тепер знають, чого ми тут сидимо, — пояснив старий О’Донелл. — А ось доказ! — І показав на Томека, прив’язаного до дерева.

— Що я бачу?! Ви захопили хлопця? — удавано здивувався Томсон. — Це вам так не минеться. Руки вгору!

— Томсоне, я бачу, ти шукаєш зачіпки! — закричав молодший О’Донелл.

— Я завжди знаходжу те, що шукаю! — саркастично посміхаючись, відповів Томсон. — Те, що ви захопили хлопця, ставить вас обох у становище злочинців. Руки вгору!

Вражений Томек, затамувавши подих, дивився на драматичну сцену, що розігралася перед ним. В очах молодого золотошукача спалахнули гнів і відчайдушна рішучість. Блискавичним рухом він вихопив револьвер.

Томсон, не вагаючись, натиснув курок. Гримнув постріл. На обличчі молодого О’Донелла з’явилась гримаса болю, проте дуло його револьвера плюнуло вогнем. Томсон похилився, обличчя його зблідло. Через хвилину він повільно скотився зі скелі й, розкинувши руки, непорушно застиг майже біля самих ніг золотошукача.

— Не стріляйте! Золото добре заховане! Без нас ви його не знайдете! — крикнув старий золотошукач до компаньйонів Томсона.

Четверо бандитів стояли в нерішучості, тримаючи зброю напоготові. Раптом шалька шансів на перемогу перехилилася на їх бік. Очі молодшого О’Донелла, якого поранив Томсон, заволоклися туманом, і він важко впав на мертве тіло супротивника.

— Ти програв, старий! — зловтішно розсміявся один із бандитів. — Нас четверо, а ти можеш розраховувати тільки на себе. Підніми лапи високо догори! Ми сходимо до тебе.

XX
ДОПОМОГА НАДХОДИТЬ

Бушрейнджери зібрали зброю, що валялась на землі, й склали її під скелею, після чого дозволили старому О’Донеллу зайнятися пораненим сином. У нього було навиліт пробите ліве плече. На щастя, рана