Джон Гришем - Інформатор

Так, — відповіла дівчина. — Занадто велике для нас. Ми не можемо розслідувати організовану злочинність. Наша справа — це судді, які схибили і наробили дурниць. Вони діють неетично, але рідко порушують закони. Такого розслідування як це, у нас іще не було.

Луна відклав стос паперів і зімкнув руки за головою.

— Добре, ви не коп, але ви слідчий. Ви жили цією справою останніх кілька тижнів. Якби ви були на нашому місці, міс Стольц, з чого ви б почали?

— Я б почала із вбивства Г’юго Хетча. Звісно, тут я керуюся емоціями, але розкрити його простіше, ніж проникнути у сотні офшорних суб’єктів і відстежити кошти. Хтось викрав вантажівку. Можливо, інша людина була за кермом. Вони працювали на організацію, на людину, яка замовила це зіткнення. Як це не дивно, я вважаю вбивство своєрідним подарунком. Дюбос переоцінив свої можливості, погарячкував і зробив те, що може обернутися проти нього ж. Усе своє життя він провів у світі, де панують жорстокість і залякування. Іноді такі хлопці заходять надто далеко. Він відчув загрозу й інстинктивно завдав удару.

— Ви впевнені, що ваші телефони та iPad викрали? — запитав Пачеко.

— Безсумнівно. Звісно, ці речі знадобилися злочинцям, щоб отримати більше інформації, але крадіжка — це також попередження. Мабуть, Дюбос хотів не надто делікатно натякнути на те, що вони були на місці аварії.

— А ви впевнені, що вони там були? — м’яко запитав Пачеко.

— Так, я не все пам’ятаю, але там точно ходила людина, хтось із ліхтариком, прикріпленим до голови. Світло било мені в обличчя. Я пригадую звуки кроків на битому склу. Думаю, там було двоє чоловіків, але, знову ж таки, я була у напівнепритомному стані.

— Зрозуміло, — відповів Пачеко.

Лейсі продовжила:

— У племені не будуть розслідувати цей інцидент так, як слід. Констебля уже замінили, тепер там керує син вождя. Ми припускаємо, що таппакола підуть на компроміс і радо класифікують ДТП як просто трагічний нещасний випадок.

— Думаєте, у вождя є домовленість із Дюбосом? — запитав Луна.

— Однозначно. Вождь править там, немов король, і все знає. Неможливо повірити в те, що злочинці набивають собі кишені без його відома.

— Повернімося до телефонів, — втрутився Пачеко. — Ви впевнені, що з них не витягнути якусь інформацію?

— Так, — відповів Майкл. — Телефони видає держава. Вони мають, чи то мали, звичайний пароль з п’яти цифр, але після цього там був іще зашифрований код. Наші технічні фахівці запевняють, що телефони надійно захищені.

— Зламати можна будь-що, — зауважив Луна. — Якщо людям Дюбоса все-таки вдалося зробити це, що вони там знайдуть?

— Це буде катастрофа, — відповів Майкл. — У них опиняться записи дзвінків, списки усіх контактів, і вони, мабуть, зможуть відшукати Грега Маєрса.

— Я так розумію, що містер Маєрс наразі живий і здоровий? — запитав Луна.

— Так, — відповіла Лейсі. — Вони його не знайдуть. Він був у Таллахассі два тижні тому, заходив до мене, щоб запитати, як я почуваюся. Усі його колишні телефони зараз на дні океану, і в нього є ціла колекція нових.

— А ваш iPad? — поцікавився Пачеко.

— На ньому немає нічого, що могло б стати їм у пригоді. Там лише особисті речі.

Луна відштовхнув стілець назад і встав. Розім’яв ноги і сказав коротко:

— Хан.

У дальньому кінці кімнати той кивнув головою. Можливо, цей чоловік — таємна зброя ФРБівців, подумала Лейсі.

— Я не знаю, — озвався Хан. — Ми можемо кинути на цю справу півдюжини агентів. А що далі? Готівка зникне десь у мережі їхніх закордонних рахунків. Відмивання грошей припиниться. Індіанці бояться Дюбоса, тож усі мовчатимуть.

— Мені це подобається, — буркнув Пачеко.

— Я б усе не так зробила, — втрутилася Лейсі. — Спочатку я б тихо знайшла водія вантажівки. Скажімо, нам пощастило і ми спіймали цього хлопця. Йому загрожує довічне ув’язнення, тож, можливо, він погодиться співпрацювати й заговорить.

— Програма із захисту свідків? — запитав Пачеко.

— Це ваша гра, тож, думаю, правила ви знаєте.

Луна повернувся на місце, відсунув папери ще далі, потер очі так, наче відчув раптову втому, й почав:

— Послухайте, ось яка у нас проблема. Наш бос в офісі у Джексонвіллі. Ми можемо порекомендувати, але рішення приймає він. Частина нашої роботи полягає у підрахунку потрібної кількості агентів і годин, які підуть на це розслідування. Сказати по правді, це завжди даремне витрачання часу, бо наша ціль постійно зміщується і тому неможливо передбачити, куди приведе нас розслідування. Але правила є правила, і, як би там не було, це федеральний уряд. Отже, бос перегляне наші рекомендації. Просто зараз він особливо не переймається історією з хабарами в індіанському казино. Не думаю, що його надто вразить аварія, яка може виявитися чимось іншим. Останнім часом ми переважно боремося з тероризмом. Весь свій час витрачаємо на пошуки таємних угруповань, американських підлітків, які листуються із джихадистами, і звичайних ідіотів, що намагаються зібрати інгредієнти для виготовлення бомби. Загалом, скажу я вам, у світі відбувається багато поганих речей. Нам не вистачає працівників, часто виникає відчуття, що ми не встигаємо. Ми ніколи не зможемо забути, що спізнилися на двадцять чотири