Джон Гришем - Інформатор

години одинадцятого вересня[2]. Це наш світ. Ми постійно перебуваємо у напрузі. Вибачте за цю промову.

Якийсь час усі мовчали. Майкл порушив тишу:

— Ми розуміємо, але організована злочинність нікуди не зникла.

Луна усміхнувся й відповів:

— Звісно. Правду кажучи, я думаю, що це справа якраз для ФБР, але не впевнений, що наш бос із цим згодиться.

— В такому разі виникає справедливе запитання: якими будуть ваші рекомендації? — поцікавилась Лейсі.

— Запитання справедливе, але зараз я відповісти не можу. Ми візьмемо ще кілька днів на роздуми, потім спрямуємо наш висновок у Джексонвілл.

Лише поглянувши на Луну, можна було не сумніватися, що він не хоче брати в цьому участі. Натомість Пачеко усіляко демонстрував, що уже готовий схопити свій значок і бігти допитувати свідків. Хан не виявляв жодних емоцій.

Лейсі зібрала папери і склала їх у стос. Зустріч закінчилася.

— Дякую, що вислухали. Ви приділили нам достатньо часу. Ми продовжимо наше розслідування і будемо чекати на вашу відповідь, — сказала вона.

З офісу детективи виходили в супроводі Пачеко, потім разом спускались у ліфті; він вочевидь прагнув провести з ними якомога більше часу. Майкл пильно спостерігав за ним. Опинившись в автівці наодинці з Лейсі, зауважив:

— Не мине і двадцяти чотирьох годин, як він тобі зателефонує, але не у справі казино.

— Схоже на те, — відповіла Лейсі.

— Ти гарно там попрацювала.

Розділ 25

Чітко, як годинник, рівно о дев’ятій секретарка постукала у двері й, не діждавшись відповіді, поклала ранкову пошту на стіл Лейсі. Дівчина усміхнулася й подякувала. Пошту вже перебрали, забрали весь мотлох і відклали його на макулатуру. Таким чином, залишилося шість листів, адресованих Лейсі; на п’ятьох із них була адреса відправника. Ще один лист мав трохи підозрілий вигляд, тож його вона й відкрила першим. Текст був написаний нерозбірливим почерком:

Для Лейсі Стольц. Це Вілтон Мейс. Я намагався вам подзвонити, але ваш телефон не відповідає. Мені потрібно з вами поговорити якнайшвидше. Мій номер телефону 555-996-7702. Я зараз у місті, чекаю.

Вілтон

Лейсі швидко подзвонила за вказаним номером з робочого телефону. Вілтон відповів, і вони трохи поспілкувалися. Чоловік зупинився у готелі за три квартали від Капітолію, він був там від учора і чекав на її дзвінок, а також хотів зустрітися віч-на-віч. В нього була важлива інформація. Лейсі запевнила, що уже їде, й негайно переказала зміст розмови Гейсмеру, чия надмірна опіка її уже дратувала. Він не заперечував, все-таки ця зустріч відбудеться у багатолюдному готелі в центрі міста, тож це не повинно бути небезпечним. Гейсмер наполягав, щоб Лейсі інформувала його про усі поїздки чи інтерв’ю, пов’язані зі справою Макдовер. Дівчина пообіцяла, але дуже сумнівалася, що зможе дотримати слова, навіть попри те, що бажання ризикувати у неї серйозно поменшало.

Як і домовлялися, Вілтон чекав на неї біля центрального входу. Вони знайшли затишний столик у барі в кінці вестибюля. Вирушаючи у подорож до великого міста, він одягнувся так само, як і в день їхньої першої зустрічі. Це було кілька тижнів тому, а здавалося, що пройшов цілий рік. У джинсовому одязі, на шиї та зап’ястку прикраси з намистин, довге волосся зібране у хвіст. Дівчина вкотре подумала, що Вілтон неймовірно схожий на свого брата. Поки вони чекали на замовлену каву, чоловік висловив своє щире співчуття з приводу смерті Г’юго — цей хлопець йому сподобався. Він запитав Лейсі про її травми й запевнив, що вона має чудовий вигляд.

— Що вам відомо про аварію? — запитала дівчина. — Про неї ходять якісь чутки?

У місті він говорив так само повільно, як і в резервації.

— Багато підозр, — відповів він дуже спокійно.

Офіціантка поставила перед ними чашки: чорну каву для Вілтона, лате для Лейсі. Після довгої паузи вона порушила тишу:

— Добре, я слухаю.

— Ім’я Тодд Шорт вам про щось говорить? — поцікавився Вілтон.

— Здається, десь чула. Підкажіть.

— Він був одним із двох інформаторів, які свідчили проти мого брата. У різний час перед судом копи посадили кожного з них у камеру Джуніора, а тоді забрали звідти через день чи два. Обоє брехали присяжним, стверджуючи, що Джуніор вихвалявся вбивством того покидька, якого заскочив у ліжку з дружиною. І у гніві вбив і її. Ці свідчення стали вирішальними у справі Джуніора.

Лейсі відпила ще ковток лате і кивнула. Їй нічого було додати, і вона не хотіла переривати співрозмовника. Тим паче, що зустріч призначив він.

— Коротше кажучи, невдовзі після суду Тодд Шорт зник. Так само як і