Жюль Верн - 20 000 льє під водою

class="p1">— Не розумію, про що ви. Я не бачу якогось особливого забарвлення. Морська вода — і тільки, усюди однакова, прозора, блакитно-зеленава… А хтось бачить червонястий відтінок?

— На перший погляд і справді нічого особливого. Але коли заходять у глибину затоки, то помічають особливе явище. Одного разу в бухті Тор я бачив, як вода стала червоною, немовби переді мною розлилося озеро крові.

— Це ж мусить мати якесь пояснення! Може, величезні скупчення мікроскопічних водоростей, що випускають у воду червону фарбу?

— Саме так! Це результат виділень мікроскопічних рослин, триходесмій. Щоб покрити один квадратний міліметр простору, треба сорок тисяч таких організмів. Коли ми увійдемо в бухту Тор, можливо, ви також зможете побачити те, про що ми зараз говоримо.

— З вищесказаного я роблю висновок, що ви, капітане, не вперше плаваєте по Червоному морю на борту «Наутилуса»?

— Не вперше, пане професоре!

— Ви згадали про перехід ізраїльтян через Червоне море і про катастрофу, що трапилася з єгиптянами. Дозвольте запитати вас, капітане Немо, чи ви, бува, не досліджували під водами місце цієї історичної події?

— Ні, пане професоре, і причина того зрозуміла.

— Поясніть будь ласка, — попросив я.

— Те місце, де буцімто Мойсей пройшов зі своїм народом, так обміліло, що по ньому нині проходять верблюди, ледь замочивши ноги. Для мого ж «Наутилуса» це мілководдя.

— А де знаходиться це місце?

— Трохи вище Суеца, в рукаві, який у ті часи, коли Червоне море простягалося аж до Гірких Озер, був глибоким лиманом. Не знаю, легенда то чи бувальщина, але, за переказами, саме там пройшли ізраїльтяни, прямуючи до Землі Обітованої, і там загинуло військо єгипетського фараона. Я гадаю, що у разі розкопок там знайшлося б чимало єгипетської зброї і різних побутових предметів.

— Вірю, що рано чи пізно археологи здійснять там розкопки. От тільки відкриють Суецький канал, і почнеться зведення міст у цій околиці! Проте подібний канал нічим не зможе прислужитися для такого судна, як «Наутилус».

— Так, мені він не потрібен! — сказав капітан Немо. — Але він буде корисним для всього світу. Навіть давні люди розуміли, наскільки зв'язок між Червоним і Середземним морями важливий для покращення торгових відносин. Але вони не здогадалися прорити Суецький перешийок, і до цієї ж мети пішли довшим шляхом, з'єднавши Ніл і Червоне море. Цілком імовірно, що роботи з прориття каналу було розпочато при фараоні Сезострісі, якщо вірити переказам. І вже достовірно відомо, що у 615 році до нашої ери фараон Нехо розпочав роботи з проведення каналу, який мав нести води Нілу в Червоне море через ту частину єгипетської низовини, яка веде до Аравії. Під час спорудження каналу розраховували, що судна мали би проходити від Нілу до Червоного моря за чотири дні, а його ширина була розрахована так, щоб дві триреми[42] могли пливти по ньому поряд або ж розминатися. Будівництво каналу продовжувалося при Дарії, синові Гістаспа, і завершилося, вочевидь, при Птолемеї II. Страбон стверджує, що бачив судна, які там проходили. Канал був недостатньо глибоким, особливо починаючи від Бубаста і до самого Червоного моря, а це обмежувало термін навігації весняними місяцями. Канал слугував торговою артерією до віку Антонінів. А потім він занепав, обмілів і перестав бути суднохідним. Пізніше його було відновлено за велінням халіфа Омара. А у 761 чи 762 році канал за наказом іншого халіфа, Аль-Манзора, засипали, щоб припинити поставку продовольства для військ повсталого проти нього Мохаммеда-бен-Абдуллаха. Генерал Бонапарт під час свого єгипетського походу натрапив на сліди цього каналу в пустелі поблизу Суеца. Він ледь було не загинув, захоплений раптовим припливом. Це все відбувалося на тому самому місці, де Мойсей ризикнув розбити табір три тисячі триста років тому!

— Справи пращурів довершать нащадки, капітане! Те, чого не змогли здійснити древні, а саме з'єднати між собою два моря і таким чином на дев'ять тисяч кілометрів скоротити шлях з Кадікса в Індію, — зробить Лессепс.[43] Можливо, з його легкої руки Африканський материк стане велетенським островом!

— Визнаю, пане Аронаксе, ви маєте усі підстави пишатися своїм співвітчизником! Ця людина робить честь нації, ще навіть більшу, ніж найславетніші капітани! Він, як і багато хто до нього, почав благу справу з тривог і невдач, та завдяки своїй залізній волі все ж не здався! Мені сумно від усвідомлення того, що проект, який може претендувати на статус міжнародного, який міг би бути гордістю цілої держави, створено завдяки ентузіазму однієї людини! Честь і хвала Лессепсові!

— Честь і хвала великому громадянину світу! — підхопив я, здивований пафосним тоном капітана Немо.

— Шкода, — продовжував капітан, — проте я не зможу показати вам Суецький канал, та вже післязавтра, коли ми увійдемо в Середземне море, ви зможете побачити довгу лінію дамб біля Порт-Сіада.

— У Середземному морі? — вигукнув я.

— Так, пане професоре! Вас це дивує?

— Мене дивує те, що ми там будемо через день!

— Ось воно що!

— Так, капітане, я здивований! Хоча на борту «Наутилуса» вже слід було б припинити дивуватися!

— Все ж я не збагну, що саме вас так здивувало?

— Це ж яку швидкість має розвинути «Наутилус», щоб за день перенести нас у води Середземного моря, обійти Африканський материк і мис Доброї Надії!

— Хто вам сказав, пане професоре, що ми будемо обходити Африку і огинати мис Доброї Надії?

— А як же інакше? Суходолом «Наутилус» пересуватися не спроможний… Хіба що ваше судно пристосоване для польотів, тоді можна пролетіти повітрям над Суецьким перешийком…

— Краще пропливти під ним, пане Аронаксе, оскільки «Наутилус», хоч і досконалий, та все-таки лише човен, а не літак.

— Зачекайте, як можна пропливти під Суецьким перешийком?

— Дуже просто, — спокійно відповів капітан Немо. — Природа вже давно спорудила під цією смугою землі те, що люди досі споруджують над нею.

— Не може бути! Невже існує підземний прохід?

— Так, існує підземний прохід, який я назвав Аравійським тунелем.[44] Він починається під Суецом і доходить до Пелузіума.

— Але ж Суецький перешийок утворений з наносних пісків.

— Частково! Лише зверху. А на глибині п'ятдесяти метрів вже починається нерушимий гранітний пласт.

— То ви випадково виявили цей тунель? — запитав я, дивуючись дедалі більше.

— І так, і ні, пане професоре. Скоріше, я здогадався, що він мав би тут бути, а потім лише перевірив і впевнився у своїй здогадці.

— Я слухаю вас, капітане Немо, і не вірю власним вухам.

— Так буває! Aures habent et non audienti[45] — це властиво людям усіх епох. Тунель не лише існує, він є водним шляхом! Я неодноразово користувався ним. Інакше б