Жюль Верн - 20 000 льє під водою

— Можливо, це нескромно з мого боку, та я все ж поцікавлюся, як ви виявили цей тунель?

— Пане професоре, ну які таємниці можуть бути між людьми, пов'язаними назавжди!

Я промовчав на це прикре нагадування, намагаючись удати, що мене це не зачепило.

— Моя внутрішня інтуїція і допитливість натураліста підказали мені, пане професоре, що під Суецьким перешийком може існувати невідомий прохід. Я помітив, що у Червоному і Середземному морях зустрічаються абсолютно однакові види риб, як-от: ошибень, губан райдужний, довгопер. Встановивши цей факт, я сам собі поставив питання, чи немає якогось зв'язку між цими морями? Якщо ж він існує, то через вищий рівень води у Червоному морі підземна течія неодмінно мала б починатися звідти, а не з Середземного моря. Щоб перевірити правильність ходу своїх думок, я виловив велику кількість різних риб в околиці Суеца і начепив на хвіст кожної рибини по мідному кільцю, а тоді випустив у воду. А через декілька місяців поблизу берегів Сирії у наші сіті потрапили риби з моїми розпізнавальними кільцями. Так я довів сам собі, що підземне сполучення між цими морями — незаперечний факт. Я почав пошук проходу, і таки віднайшов його, а потім, зваживши усі за і проти, ризикнув увійти в нього своїм судном. І вже дуже скоро ви, пане професоре, також пройдете через мій Аравійський тунель!

Розділ п'ятий

Аравійський тунель

Того ж таки дня, трохи пізніше, я переповів Конселю і Недові Ленду ту частину розмови, яка мала би їх зацікавити. І коли я сказав, що через два дні ми будемо у водах Середземного моря, простодушний Консель заплескав у долоні, а скептик Нед знизав плечима.

— Підводний тунель! — вигукнув він. — Сполучення між морями! Хіба це можливо?

— Друже Неде, — відповів Консель, — а ви коли-небудь раніше знали про існування «Наутилуса»? Отож бо! Але він існує! Тому не знизуйте плечима і не заперечуйте існування чогось лише тому, що ви про це нічого не знаєте.

— Поживемо — побачимо! — промовив Нед Ленд, похитавши головою. — Хоча, якщо цей тунель не вигадка капітана Немо, то це просто прекрасно! Слава небесам, якщо йому вдасться так швидко переправити нас у Середземне море!

У той вечір під 21°30′ північної широти. «Наутилус» виплив на поверхню моря. Ми могли бачити аравійські береги. Вдалині виднілося місто Джидда — важливий торговий пункт для Єгипту, Сирії, Греції та Індії. Я досить чітко розрізняв обриси будівель, кораблів, пришвартованих уздовж набережних, і тих, які через свою водотоннажність були змушені кинути якір на рейді. Сонце, схиляючись за обрій, торкалося своїми останніми променями міських споруд, що просто засліплювали своєю білизною. За містом виднілися дерев'яні й очеретяні хатинки осілих бедуїнів.

Наступного дня, 10 лютого, показалися зустрічні судна, і «Наутилус», «надихавшись» на поверхні вод, сховався під воду. Опівдні, коли настав час визначати координати, море знову було пустинне і судно виплило на рівень своєї ватерлінії.

Я вийшов на палубу разом із Недом і Конселем. На сході, у тумані, ледь-ледь вимальовувалися береги.

Спершись на борт шлюпки, ми балакали про все на світі, і раптом Нед Ленд, указуючи рукою на якусь точку в морі, сказав:

— Ви там нічого не бачите, пане професоре?

— Анічогісінько, Неде! — відповів я. — Але ви краще покладайтеся на власний орлиний зір.

— Дивіться добре, — наполягав Нед. — Он там, перед нами, по штирборту, майже на рівні з прожектором! Невже не бачите?

— Ай справді, — сказав я, пильно вгледівшись, — бачу на воді немовби рухається якесь темне довге тіло.

— Другий «Наутилус»! — крикнув Консель.

— Е ні! — заперечив канадець. — Якщо я не помиляюся, це якась морська тварина.

— Невже у Червоному морі водяться кити? — запитав Консель.

— Так, любий друже, — відповів я, — іноді, щоправда дуже рідко, тут можна побачити китів.

— Та тільки це не кит. Кити — мої давні приятелі, їх я впізнаю здалеку! — зауважив Нед Ленд, який не зводив очей з темної маси.

— Наберімося терпіння, — сказав Консель. — «Наутилус» прямує в той бік, і скоро ми дізнаємося, що це таке.

І ми через короткий час наблизилися до предмета, який нас заінтригував, на відстань однієї милі. Темна глиба нагадувала вершину підводної скелі, що виступила із вод у відкритому морі. І що ж це було таке? З такої відстані я все ще не міг визначити.

— Оце так! Воно ж пливе! Пірнає! — вигукував Нед Ленд. — От чортяка! Що ж ти таке? Хвіст має не роздвоєний, як у китів і кашалотів, а плавці схожі на обрубки кінцівок.

— В такому випадку… — почав було я.

— Ах ти! — перебив мене канадець вигуком. — Воно повертається на спину. Ви тільки погляньте! Соски на грудях!

— А-а! Та це ж сирена! — крикнув Консель. — Справжня сирена, нехай не образиться на мене пан професор!

«Сирена»! Це визначення Конселя наштовхнуло мене на правильну думку. Я зрозумів, що ми зустрілися з твариною із ряду сирен, яку людська фантазія перетворила на фантастичну морську істоту — русалку, жінку-рибу.

— Ні, Конселю, — заперечив я. — Ти правий лише в тому, що ця тварина належить до ряду сирен, але це не власне сирена. Це інша цікава і дуже рідкісна тварина, яку можна зустріти у Червоному морі. Це дюгонь.

— Еге ж! Ряд сирен, клас ссавців, вищий клас хребетних тварин, — відчеканив Консель.

Він все сказав правильно.

Але Неду Ленду було байдуже до всіх цих класифікацій. Він вже стояв напоготові. В очах гарпунера заблищав мисливський азарт. Рука канадця була готова метнути уявний гарпун. Одне слово, наш приятель мріяв, як би йому опинитися в морі і вступити у двобій з твариною у її рідній стихії.

— О-о! — сказав він тремтячим від хвилювання голосом, — я ще не мав щастя бити таких!

У цій фразі був увесь він, наш друг гарпунер.

Тієї самої хвилини на палубі показався капітан Немо. Він одразу ж помітив дюгоня, зрозумів хвилювання канадця і звернувся до нього:

— Гадаю, якби при вас був гарпун, він обпікав би вам руку. Я правий?

— Авжеж, капітане!

— Ладен побитися об заклад, що ви аж марите, аби бодай на один день повернутися до своєї професії китобоя. Ви ж не проти зачислити цю тварину до переліку своїх трофеїв?

— Я про це мрію!

— То випробуйте свою удачу!

— Дякую вам, капітане! — відповів Нед Ленд, зблиснувши очима.

— Тільки будьте обережним, — продовжував капітан Немо, — не промахніться! Це у ваших інтересах.

— Невже дюгонь така небезпечна тварина? — поцікавився я.

Безстрашний канадець цьому застереженню значення, вочевидь, не надав.

— Буває,