Анрі Шарр'єр - Метелик

Я згоджуюсь. Так жодного іншого француза не запідозрять у співучасті й не покарають. З іншого боку, я не зможу мати при собі вірьовку та гак, бо вартовий встигне оглянути мене, коли я наливатиму йому кави. На нашу думку, він засне за п’ять хвилин.

— Як тобі ведеться? — запитую.

— Добре.

— Хочеш кави?

— Еге ж, по-французьки, так ліпше.

— Зачекай, я зараз тобі принесу.

Біжу до «кафетеро» й кажу:

— Дві кави.

У свою бляшанку я вже вилив усю пляшечку снотворного. Невже він не впаде від цього, мов мертвий? Приходжу під сторожову будку, і він бачить, як я цілком відкрито наливаю ганусівки.

— Хочеш ще міцнішої?

— Так.

Я наливаю ще трохи, потім переливаю все в його бляшанку, і він одразу ж піднімає її.

Минає п ять хвилин, десять, п’ятнадцять, двадцять. А він не засинає. Навіть гірше: замість сісти, він ходить сюди-туди з рушницею в руці. Одначе він усе випив. А за годину буде зміна вартових.

Я, стежачи за його рухами, сиджу мов на жару. Жодної ознаки, що він випив снотворного! Ох, нарешті він спіткнувся. Сідає перед сторожовою будкою й кладе рушницю між коліна. Його голова хилиться на плече. Мої друзі та двоє-троє колумбійців, які зазнають про цю справу, стежать за його поведінкою з такою самою цікавістю, що і я.

— Ходімо, — кажу я колумбійцеві. — Вірьовку!

Він готується закинути гак, коли вартовий підводиться, опускає рушницю долі, потягується й ступає так, ніби йому бракує землі під ногами. Колумбієць вчасно стримується. До зміни вартових лишається вісімнадцять хвилин. Тоді я починаю звати собі на допомогу Бога: «Молю тебе, допоможи мені ще один раз! Благаю тебе, не полишай мене напризволяще!» Та марно я звертаюсь до Бога християн, такого іноді незговірливого, особливо зі мною, атеїстом.

— Ти тільки поглянь на нього! — каже Клузйо, підходячи до мене. — Дивно, що цей телепень не засинає!

Вартовий підіймає рушницю й саме тієї миті, коли нахиляється, падає на дозорну дорогу мов підстрелений. Колумбієць кидає гак, але він не чіпляється й падає на землю. Колумбієць знову закидає його. Нарешті гак зачепився. Він смикає вірьовку — перевіряє, чи гак добре тримається. Я теж перевіряю це, й тієї миті, коли впираюся ногами об мур, щоб почати підійматися вгору, Клузйо кричить мені:

— Стережись, іде зміна вартових!

Я тільки встигаю накивати п’ятами, перш ніж мене помітили. Зворушені цим моїм інстинктом самозбереження й сповнені товариськістю в’язнів, десяток колумбійців швидко оточують мене, я зникаю в їхньому гурті. Ми йдемо попід муром, залишивши вірьовку висіти. Один із змінних вартових помічає водночас гак і вартового, що лежить з рушницею на мурі. Він біжить кілька кроків і натискає на кнопку сигналізації, вдаривши на сполох, певен, що сталася втеча.

Двоє поліцейських приходять з ношами по заснулого вартового. На дозорній дорозі вже понад два десятки поліцейських. Дон Грегоріо теж серед них, він підіймає вірьовку й бере в руки гак. За якийсь час, клацаючи рушницями, поліцейські заповнюють і подвір’я. Починається перекличка. Той, чиє ім’я називають, має йти до своєї камери. Дивина, нікого не бракує! Замикають усіх нас на ключ, кожного у своїй камері.

Потім проводиться друга перекличка й перевірка по камерах. Ні, ніхто не зник. О третій годині нас знову випускають на подвір’я. Ми дізнаємося, що вартовий спить без задніх ніг і, хоч було вжито всіх засобів, його не вдалося розбудити. Мій колумбійський спільник у такому самому розпачі, як і я. Він так був певен, що ми доможемося успіху! Колумбієць нарікає на американців, бо снотворне було американське.

— Що робити?

— Чоловіче, треба все починати заново!

Усе, що я можу йому сказати. Він подумав, що я хотів сказати: почати знову присипляти вартового, а я мав на увазі: шукати якогось нового способу втечі.

— Гадаєш, ці вартові такі йолопи, — каже він, — що серед них знайдеться ще хтось, хто захоче випити кави по-французьки?

Незважаючи на трагічну ситуацію, я не стримуюсь, щоб не засміятися.

— Напевне, друже!

Поліцейський проспав три дні й чотири ночі. Коли нарешті він прокинувся, то, звісно, сказав, що то я його приспав кавою по-французьки. Дон Грегоріо викликає мене й робить очну ставку з ним. Начальник охорони хоче вдарити мене своєю шаблею. Я відскакую в куток кімнати й цим викликаю в нього ще більшу лють. Він замахується шаблею, дон Грегоріо заступає мене й, отримавши удар по плечу, падає долі з перебитою ключицею. Він так гучно кричить, що офіцер займається тільки ним. Він намагається підняти директора. Дон Грегоріо кличе на допомогу. Із сусідніх кабінетів вибігають цивільні службовці. Офіцер, двоє поліцейських і вартовий, якого я усипив, відбиваються від цивільних, які хочуть помститися за директора. В цій бійці багатьох було легко поранено. Не дісталося тільки мені одному. Тепер у центрі уваги був не я, а директор і офіцер. Чиновник, що заступив директора, якого відвезли до лікарні, відводить мене на подвір’я й каже:

— Побачимо пізніше, що з тобою робити, французе.

Наступного дня директор з плечем у гіпсі просить мене написати свідчення проти офіцера. Я радо пишу все, чого він хоче. Вони зовсім забули про історію із снотворним. Вона вже їх не цікавить, мені пощастило.

За кілька днів Жозеф Дега пропонує підготувати операцію за межами в’язниці. Я йому кажу, що вночі втекти неможливо — доріжка на мурі освітлена. Тоді він починає думати, як вимкнути світло. І завдяки одному електрикові придумує: треба вимкнути рубильник трансформатора, що стоїть за межами в’язниці. Мені тільки лишається підкупити вартових — того, який з боку вулиці, й того, який біля дверей каплиці. Зробити це було куди важче, ніж здавалося. Спершу я мусив переконати дона Грегоріо, щоб він повернув мені десять тисяч песо, які я нібито хотів переслати через Жозефа своїй родині, «згодившись» при цьому виділити дві тисячі на подарунок директоровій дружині. Потім довелося підкупити ще й того, хто складає розпорядок зміни вартових. Він одержує три тисячі песо, але вибирати двох потрібних вартових не хоче. Знайти їх і домовитися з ними я мушу сам. Потім я назву йому їхні імена, і він призначить їх вартувати на ту ніч, яка мені буде потрібна.

Ми готуємо втечу понад місяць. Нарешті все розписано по хвилинах. Нам нема чого критися від поліцейського, що вартує у дворі, і прут у гратах ми перепилюємо металорізальною пилкою. В мене їх аж три. Ми попередили про свою втечу в’язня-колумбійця, який має вірьовку з гаком на кінці. Він теж перепилює грати в своїй камері. В ніч