Стівен Кінг - Що впало, те пропало

Це звучить переконливо, бо Морріс знає прізвище родини, яка зараз живе в будинку, де він виріс. До того ж людина з глибокою рубаною раною в заду навряд чи здатна вигадувати такі подробиці.

— Звідки знаєш?

— Тому що він намагається продати їх мені! Моррі, мені потрібен лікар. З мене кров ллється, як зі свині.

«Ти і є свиня, — думає Морріс. — Але не хвилюйся, давній мій приятелю, дуже скоро ти позбудешся цієї халепи. Я відправлю тебе до великої небесної книгарні. Але не зараз, тому що Морріс бачить яскравий промінь надії».

Енді сказав «він намагається», а не «він намагався».

— Розповідай усе, що знаєш, — наказує Морріс. — Потім я піду. Швидку тобі доведеться самому викликати, але я впевнений, ти впораєшся.

— Звідки мені знати, що ти не надуриш?

— Якщо записники в пацана, ти мені більше не потрібен. Звичайно, ти мусиш пообіцяти, що не розкажеш їм, хто тебе поранив. Це ж був невідомий у масці, так? Можливо, наркоман. Він хотів грошей, правильно?

Енді енергійно киває.

— Це не мало жодного відношення до записників, так?

— Ні-ні, жодного. Думаєш, мені хочеться, щоб моє ім’я там крутилося?

— Це навряд чи. Але, якщо ти спробуєш щось придумати, якщо там буде згадано моє ім’я, мені доведеться повернутися.

— Я не стану нікому про тебе говорити, Моррі, не стану! — Далі слідує заява така ж дитяча, як та випнута слинява губа: Слово честі!

— Розповідай усе.

Енді розповідає. Перший візит Сауберса з фотокопіями із записників і «Посилками з Олімпу» для порівняння. Впізнання хлопця, який називав себе Джеймсом Гокінсом, за бібліотечним стикером на корінці «Посилок». Другий візит хлопчика, коли Енді натиснув на нього. Голосова пошта про шкільну поїздку до будинку відпочинку «Рівер-бенд» й обіцянка прийти за два дні в понеділок.

— О котрій?

— Він… Він не сказав. Після школи, напевно. Він навчається в Нортфілдській. Моррі, у мене досі кров іде.

— Так, — неуважно вимовляє Морріс. — Напевно, іде. — Його мозок скажено працює. Хлопчик заявляє, що в нього всі записники. Можливо, він і бреше, але, мабуть, це так і є. Їх кількість, яку він назвав Енді, усе схоже на правду. І він їх читав. Це запалює іскру ревнощів у голові Морріса Белламі й розпалює полум’я, яке швидко доходить до серця. Хлопчисько Сауберс читав те, що призначалося Моррісу, і лише Моррісу. Це страшна несправедливість, і її треба виправити.

Він нахиляється до Енді й каже:

— Ти гей? Ну гей же, чи не так?

Повіки Енді тремтять.

— Я… Яка різниця? Моррі, мені необхідно швидку!

— У тебе є партнер?

Його давній приятель поранений, але не дурний. Енді розуміє, що віщує це питання.

— Так!

«Ні», — думає Морріс і змахує сокиркою: чвак.

Енді кричить і починає звиватися на залитому кров’ю килимі. Морріс замахується, і Енді кричить знову. «На щастя, стіни кімнати заставлені книгами, — думає Морріс. — З книг виходить хороша звукоізоляція».

— Дідько, не смикайся! — каже він, але Енді продовжує смикатися. Усього знадобилося чотири удари. Останній припав на перенісся й розсік обидва ока, як виноградини, після чого смикання нарешті припинилося. Морріс висмикує сокирку з приглушеним скрипом сталі по кістці й кидає її на килим поруч з Енді.

— Ось так, — говорить він. — Усе скінчено.

Килим уже повністю просякнутий кров’ю. На письмовому столі червоні плями. Як і на стінах, і на самому Моррісі. Кабінет перетворився на бійню. Але це не надто засмучує Морріса, він абсолютно спокійний. «Напевно, це шок», — думає він. Ну то й що, якщо навіть шок? Йому необхідно зберігати спокій. Засмучена людина багато про що забуває.

За письмовим столом двоє дверей. Одні ведуть до особистої вбиральні його давнього приятеля, другі — до гардеробної. Там повно різного одягу, включаючи два костюми, які виглядають дорогими. Утім, Моррісу від цього ніякого пуття немає. Він би, напевно, потонув у них.

«Ех, якби у вбиральні був душ», — думає Морріс. Але, якби та якби, і так далі. Вистачить й умивальника. Знімаючи закривавлену сорочку й миючись, він згадує все, до чого торкався після того, як зайшов до магазину. Таких предметів небагато. Треба буде не забути протерти табличку на дверях. А ще двірні ручки вбиральні й цього туалету.

Морріс витирається, виходить у кабінет і кидає рушник та забризкану кров’ю сорочку поряд із тілом. Кров потрапила йому й на джинси, але це питання він із легкістю вирішив за допомогою того, що знайшов на полиці в гардеробній: щонайменше дві дюжини футболок, акуратно складених і перекладених цигарковим папером. Він вибирає одну розміру XL, яка закриє джинси до половини стегна, якраз те місце, де крові найбільше, і розгортає. На грудях у неї написано «Рідкісні видання Ендрю Халлідея», нижче — номер телефону магазину, адреса веб-сайту й зображення розкритої книги. Морріс думає: «Напевно, він роздає їх грошовим клієнтам. Хто їх бере, каже „дякую“ і ніколи не вдягає».

Він починає натягувати на себе футболку, вирішує, що, мабуть, не варто розгулювати містом з адресою місця свого останнього скоєного вбивства, і вивертає її навиворіт. Букви трохи просвічуються, але не настільки, щоб хтось зміг їх прочитати, а книга може бути будь-яким прямокутним предметом.

Але ось із черевиками «Докерс»[87] слід щось робити. Верх у них заляпаний кров’ю, підошви теж забруднені. Морріс оглядає ноги свого давнього приятеля, задумливо киває й повертається до гардеробної. Якщо талія Енді десь удвічі більша за талію Морріса, то розмір взуття у них практично однаковий. Він вибирає пару мокасин і приміряє. Вони трохи тиснуть і можуть натерти мозолі, але мозолі — зовсім невелика ціна за нові відомості й за виконання помсти, яку він на стільки відкладав.

До того ж це до біса гарні черевики.

Він додає власне взуття до липкої купи на килимі, потім оглядає бейсболку. Ні плямочки. Хоч тут пощастило. Він одягає її й обходить кабінет, ретельно протираючи місця, до яких точно торкався й до яких міг доторкнутися.

Востаннє присідає біля тіла й перевіряє кишені, розуміючи, що знову бруднить руки в крові. Доведеться їх знову мити. Нічого. Отаке[88].

«Це Воннеґут, не Ротстайн», — думає він і сміється. Літературні алюзії завжди дають йому задоволення.

Ключі Енді він знаходить у передній кишені, гаманець приліплено до дупи з того боку, який Морріс не розрубав сокиркою. Знову пощастило. Готівки там небагато, менше за тридцять доларів, але, як кажуть, гріш копи стереже. Морріс ховає гроші разом із ключами, потім знову миє руки й знову витирає руків’я крана.

Перш ніж