Стівен Кінг - Мізері

всі логічні доводи. Було волого. Липка стрічка вогкості не полюбляла, тож, безумовно, маленькі ладламівські[128] пастки частенько відклеювалися та відлітали геть із першим протягом. А ще в домі водилися пацюки. Підвал затопило, хазяйка маєтку поїхала, і Пол чув, як вони шурхотіли в стінах. Звісна річ. Вони господарювали в будинку, приваблені всією тією бякотою, яку Енні скрізь позалишала. Скоріш за все, щури й були тими гремлінами, які порозривали більшість ниточок Енні. Але вона все одно цьому не повірить. У її уяві Пол був готовий подолати нью-йоркський марафон.

— Енні… Енні, що ти мала на увазі, коли говорила про премедикацію?

Але Вілкс зосередилась лише на одній думці:

— Я вважаю, що сім. Принаймні, сім. Так? — м’яко спитала вона.

— Якщо хочеш сім, хай буде сім. Що ти мала на увазі…

— Бачу, ти впертий понад усяку міру, — відказала Енні. — Мабуть, такі люди, як ти, настільки призвичаїлися фантазувати за гроші, що не можуть зупинитися навіть у реальному житті. Але все гаразд, Поле. Бо правила не змінюються, скільки б разів ти не виходив: сім, сімдесят чи сім разів по сімдесят. Правила незмінні, і наслідки також.

Пол плив і плив, зринав геть. Він заплющив очі та слухав, що вона говорила йому з далекого далека… наче потойбічний голос, що долинав з хмари. «Богиня», — подумалося йому.

— Поле, ти коли-небудь читав, як раніше велося на діамантовому родовищі Кімберлі[129]?

— Та я цілу книжку про це написав, — вихопилося в Пола, і він засміявся.

(«премедикація? премедикація?» )

- Інколи місцеві робітники крали діаманти. Вони загортали їх у листя та засовували собі в задній прохід. Якщо їм вдавалося вибратися з Великої діри та не попастися, вони пускалися навтьоки. І знаєш, що робили з ними британці, якщо хапали втікачів до того, як вони перепливуть Оранжеву річку до країни бурів[130]?

— Гадаю, страчували, — відповів Пол, не розтуляючи повік.

— О, ні! Це наче здати дорогу машину на брухт через поламану пружину. Коли їх ловили, наглядачі все одно хотіли, аби робітники мали змогу працювати… а також аби вони не могли більше втекти. Це називається «кульгання» , Поле, і саме це я збираюся зробити з тобою. Заради власної безпеки… а також заради твоєї. Повір, тебе треба захищати від себе самого. Не хвилюйся, буде трохи боляче, а потім усе мине. Тримайся цієї думки.

У дурмані промайнув жах, наче різкий порив вітру, що ніс у собі гострі леза. Пол розчахнув очі. Енні підвелась і відкинула ковдру, що прикривала покручені ноги та голі ступні.

— Ні, - промовив він, — ні… Енні… що б ти не замислила, ми можемо все обговорити, чи не так?… Будь ласка…

Вона нахилилася, а коли випросталася, то тримала в одній руці сокиру з дровника, а в іншій — пропановий пальник. Зблиснуло лезо. Збоку пальника стояло слово «Бенз-О-матиК». Енні знову нахилилася і цього разу дістала темну пляшку та коробку сірників. На темній пляшці виднілася етикетка, на якій було написано слово «Бетадин»[131].

Пол ніколи не зміг забути ці речі, ці слова, ці назви.

— Ні, Енні! - закричав він. — Енні, я залишуся тут! Навіть із ліжка не вставатиму! Прошу тебе! Господи, прошу, не ріж мене!

— Усе буде добре, — відповіла вона, і її обличчя посіріло, ніби Енні знову вимкнули з розетки. То був вираз запаморочливої порожнечі. Перш ніж свідомість Пола зникла в ненаситному полум’ї паніки, він устиг подумати, що, коли все скінчиться, в Енні залишаться тільки неясні спогади про те, що вона накоїла, — так само вона призабула, як убила дітей, старих, смертельно хворих і Ендрю Помероя. Зрештою, ця жінка десять хвилин тому оголосила, що працювала медсестрою лише десять років, хоча вдягла уніформу далекого 1966 року.

«Цією самою сокирою вона зарубала Помероя. Я точно знаю».

Пол вищав і молив без упину, але його слова зливалися в нерозбірливе бурмотіння. Він спробував перевернутися на інший бік, подалі від Енні, і ноги одразу дали про себе знати. Він хотів підтягнути їх до грудей, зробити менш вразливими, і тоді запротестувало коліно.

— Ще хвилинку, Поле, — сказала Енні, відкупорила бетадин і змастила червоно-коричневою рідиною кісточку на лівій нозі. — Ще хвилину, і все скінчиться.

Вона крутонула в руці сокиру, і на її сильному правому зап’ястку понапиналися вени. Пол помітив, як блимнув аметист на пероні, що вона тепер носила на мізинці. Енні змастила один бік леза бетадином. Пол відчув його запах — запах лікарні. Він свідчив про те, що зараз тобі зроблять укол.

— Болітиме не сильно, Поле. Зовсім трошки.

Енні перевернула сокиру іншим боком та хлюпнула розчин на другий бік леза. Перед тим як липка маса залила поверхню, Пол угледів рідкі паростки іржі, що вкривали метал.

— Енні Енні о Енні прошу прошу ні прошу не треба Енні клянуся я буду слухняним Богом присягаюся буду слухняним дай мені ще один шанс О ЕННІ БУДЬ ЛАСКА ДАЙ МЕНІ ШАНС УСЕ ВИПРАВИТИ…

— Болітиме не сильно. Давай уже покінчимо з цією марудною справою, Поле.

Вона жбурнула відкриту пляшку бетадину через плече. Її обличчя було порожнім і водночас беззаперечно суцільним. Енні опустила праву руку майже до сталевого обуха сокири, лівою схопилася трохи вище по руків’ю та розставила ноги в боки, наче лісоруб.

— ЕННІ ПРОШУ БУДЬ ЛАСКА НЕ КРИВДЬ МЕНЕ!

Її погляд затьмарився, розфокусувався.

— Не хвилюйся, — відповіла Енні. — Я маю відповідну кваліфікацію.

Сокира зі свистом опустилася та вгризлася Полу в ногу одразу над кісточкою. Тілом прокотився гігантський розряд болю. Лице Енні поплямувала темно-червона кров, неначе бойове розфарбування індіанців. Бризки полетіли на стіни. Пол чув, як лезо заскреготало об кістку, коли Енні витягала сокиру з рани. Він дивився на себе та не вірив власним очам. Кров заливала простирадло. Він бачив, як здригаються пальці на нозі. Він бачив, як Енні знову занесла та опустила сокиру. Із зачіски повипадали шпильки, волосся затуляло спорожніле лице.

Пол намагався відповзти, незважаючи на біль у нозі та коліні, і збагнув, що нога рухалася, а стопа — ні. Він тільки розширив рану, вона розчахнулася, наче роззявлений рот. Він устиг зрозуміти, що стопа з’єднувалася з ногою лише м’язами гомілки, і потім лезо знову опустилося прямісінько в рубану рану, остаточно відділивши стопу та