Стівен Кінг - Мізері

Енні підняла сокиру та безтямно відкинула її вбік. Якусь мить вона задумливо дивилася на обрубок, а потім взяла коробку сірників і запалила один. Далі вона підібрала пропановий пальник, на якому стояв надпис «Бенз-О-матиК», та викрутила вентиль. Пальник зашипів. Кров лилася з того місця, де колись був Пол. Енні акуратно піднесла сірник до сопла «Бенз-О-матиКа». Почулося шипіння — фуф! — з’явився жовтий вогник. Енні викрутила його до потужного синього полум’я.

— Накласти шви не вийде, — сказала вона. — За браком часу. Як і зупинити кровотечу джгутом. Немає точки, аби затиснути судину. Треба

(«сполоснути» )

припекти.

Вона нахилилася. Пол закричав, коли вогонь лизнув відкриту, кровоточиву рану. Здійнявся дим. Він був солодким. Пол провів свій перший медовий місяць на Мауї[132] та відвідав луау[133]. Цей запах був схожий на той, що йшов від свині, яку цілий день запікали в земляній ямі. Порося було посаджене на рожен, а жирне чорне м’ясо відпадало з кісток.

Боляче було до крику. І Пол кричав.

— Майже закінчила, — повідомила Енні та ще більше викрутила вентиль на пальнику. Зайнялося простирадло навколо обрубка, який припинив кровоточити. Він почорнів, наче свиняча шкіра, коли тушу дістали з землі. Енні відвернулася, але Пол зачаровано спостерігав, як легко відділяється хрумка, запечена шкіра, наче промокла сорочка від тіла футболіста після матчу.

— Майже кінець…

Енні вимкнула пальник. Навколо ноги звивалися язики полум’я, а крізь них маячіла відрубана стопа. Вілкс нахилилася та взяла старого доброго друга — жовте пластмасове відро. Вона вилила його вміст на вогонь.

Пол усе кричав і кричав. Біль! Богиня! Біль! О, Африка!

Енні стояла й дивилася на нього, дивилася на темні, закривавлені простирадла, і в її очах читався неусвідомлений жах — такий вигляд має жінка, яка почула по радіо, що десь у Пакистані чи Туреччині землетрус погубив десятки тисяч людей.

— З тобою все буде гаразд, Поле, — раптом вимовила вона переляканим голосом. Очі безцільно забігали по кімнаті, як і тоді, коли їй здалося, що від палаючих сторінок роману може статися пожежа.

Несподівано Енні зупинила на чомусь погляд і трохи розслабилася.

— Треба винести сміття.

Вона підібрала ступню. Пальці досі смикалися. Вона понесла ступню до виходу. Поки дійшла до дверей, пальці завмерли. Пол побачив шрам на внутрішній стороні стопи та згадав, як його отримав. У дитинстві він наступив на розбиту пляшку. Невже це сталося на пляжі Ревер? Так, саме там. Він пригадав, як заплакав і батько сказав йому, що рана невелика. Батько сказав, аби він припинив поводитися так, наче йому відрізали ту довбану ногу. Енні зупинилася у дверях та озирнулася на Пола, який вищав і звивався в обсмаленому, просякнутому кров’ю ліжку. Його обличчя смертельно побіліло.

— Тепер ти кульгавий, — сказала вона, — і я тут ні до чого. Ти сам у всьому винен.

Її силует загубився в темряві.

І свідомість Пола — теж.

23

Хмара повернулася. Пол сягнув їй назустріч, не розбираючи, що вона несе в собі цього разу: смерть чи просто забуття. Він сподівався на смерть. Тільки не… не біль, будь ласка. Ніяких спогадів, ніякого болю, ніякого страху, ніякої Енні Вілкс.

Він сягнув до хмари, він пірнув у неї, дослухаючись до власних приглушених криків і вчуваючи запах власної смаженої плоті.

Поки свідомість згасала, він устиг подумати: «Богиню! Убити! Богиню! Убити! Богиню!»

А потім не було нічого, крім самого нічого.

ІІІ

Пол

Нічого не виходить. Останні півгодини я намагався заснути, але не зміг. Коли я пишу, то ніби перебуваю під впливом наркотиків. І це єдине, чого я прагну. Сьогодні ввечері я перечитав написане… Напрочуд живі образи, як на мене. Але я знаю, так тільки здається, оскільки моя уява заповнює всі пробіли, які можуть спантеличити іншу людину. Певно, я зарозумілий. Але ж це магія… я не можу жити в реальному світі. Я просто божеволію.

Джон Фаулз. «Колекціонер»

I

Розділ 32

— Господи Ісусе, — простог ав Є і зробив судом ий ривок уперед. Джеффрі схопив друга за руку. Мо ото ий бараба

ий дріб пульсував у його голові, аче спів маяч ого вбивці. авколо их пролітали бджоли, але жод а е зупи ялася. Комахи мчали повз их до галяви и, іби їх при ягував маг і. Здригаючись, Джеффрі зрозумів, що ак

2

Пол підняв машинку та потрусив її. Невдовзі на дошку, перекинуту через бильця візка, випав маленьких шматок металу. Пол узяв його до рук і роздивився.

Це була літера «т». Друкарська машинка щойно скинула літеру «т».

Пол подумав: «Поскаржусь керівництву. Я не просто попрошу нову машинку, я її, бляха, вимагатиму . У неї є гроші, це я напевне знаю. Скоріш за все, вона їх никає серед консервації в сараї або ж заховала десь за стінною обшивкою в Місці для Сміху. Але грошенята в неї є. А «т», Боже мій, це ж друга найуживаніша літера в алфавіті!»

Звісно, він не стане ні про що просити Енні, а тим паче вимагати. Колись він був чоловіком, здатним хоча би просити . Тому чоловікові боліло набагато сильніше і не було чого втрачати, а насамперед не було цієї лайняної книжки. Той чоловік просив . Яким би нестерпним не був тоді біль, Пол хоча би наважувався виступати проти Енні Вілкс.

Колись він був цим чоловіком. Соромно визнавати, але той чоловік мав дві великі переваги над теперішнім Полом: у того чоловіка було дві ноги… і великі пальці на обох руках.

Пол замислено сидів у візку, а потім перечитав останній рядок (подумки заповнюючи пропуски) і повернувся до роботи.

Краще так.

Краще не просити.

Краще не злити.

За вікном гуділи бджоли.

Настав перший день літа.

3

во н о й було.

— Пус т и ме н е, — загарчав Є н і, с т искаючи правицю в кулак, ки н увся н а Джеффрі. Ві н н авіже н о вирячив очі, обличчя смер т ель н о зблідло, і, здавалося, ві