Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля

Розділ 52. Терези хитаються — два

У кімнаті панувала напружена тиша, яка з кожною секундою ставала нестерпнішою. Тарас, почувши постріли, крики й гупання кроків, вихопив пістолет і поспіхом вискочив з кімнати.

Кіра сиділа, завмерши, з серцем, що калатало в грудях, мов спійманий птах. Лише коли  минула хвилина, під час якої нічого не відбувалося, вона обережно підвелась.

Підійшовши ближче до дверей, взялася за ручку. Вона ні на що не сподівалася, була впевнена, що нічого не вийде. І все ж натисла. Двері не чинили опору.

Вони були не замкнені. Коли вибіг Тарас, двері мали зачинись автоматично, але механізм, видно, не спрацював. А може, просто, це її янгол-охоронець прийшов на допомогу…

Ще мить — і дівчина вислизнула у темний коридор, пригнувшись, намагаючись ступати якомога тихіше. Почувалася як розвідник у тилу ворога. Серце билося десь у горлі, кожен звук здавався загрозливим. У маєтку стояв гуркіт — то билися двері, кричали люди, лунали поодинокі постріли.

Кіра бігла наосліп, не знаючи, куди саме. Просто вниз. Просто геть.
Минула дві кімнати, потім ще одну — і врешті побачила відчинене вікно у коридорчику біля підсобки. Світло ліхтаря блиснуло ззовні. Позаду почувся крик:

— Вона втекла!

Кіра залізла на підвіконня і стрибнула вниз, не маючи уявлення, яка висота  внизу. Не було часу на роздуми, та й краще загинути, ніж залишатися в полоні… Проте їй пощастило, перший поверх не був дуже високим, а до того ж Кіра впала на газон, а не на асфальт.  При приземленні боляче вдарилась кколіном, та тут же підхопилася на ноги, шкандибаючи, подалась геть від будинку. 

Вітер обпік лице, але вона навіть не зупинилася,  вибігла на доріжку, підсковзнулася на гравії і побігла просто вперед — туди, де мали бути ворота.  З  запізненням прийшла думка, що біля воріт має бути охорона. І справді перед нею виросли постаті. Один із чоловіків обернувся. Кіра сахнулася назад, хотіла крикнути, та в горлі пересохло.

— Кіро?! — голос був такий знайомий, що серце стислося.

Вона плакала і сміялась одночасно. Олег обіймав її так само, як тоді в селі, і тепер вона відчула себе в повній безпеці, хоч зовсім недалеко все ще лунали постріли і кричали люди. 

— Ти ціла? — прошепотів він, оглядаючи її.

Вона лише кивнула, захлинаючись повітрям. Очі її були розширені, щоки в багнюці й сльозах.

— Звідки ти дізнався, що я тут? — прошепотіла вона нарешті.

Олег стиснув її руку:

 — Потім розкажу, ходімо швидше!

І вони побігли в темряву, де на них уже чекала машина.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍