Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Думаєш, я хотіла цього? — Оксана сиділа на задньому сидінні поруч із Інною і дивилася вперед, та навряд чи бачила, дійсно бачила дорогу, якою їхало авто. — Хотіла, щоб все було ось так? Я хотіла просто бути щасливою…
— Ціною життя своєї племінниці? — з гіркотою запитала Інна, нервово стискаючи кулаки. — Ксю, я просто не розумію, чому ти просто схвалила це?
— Бо грошики покійного брата снилися що їй, що її чоловікові, — зі злістю відповів за Оксану Олег із переднього сидіння. — Так часто, що вона з радістю труїла Кіру!
— Сину, помовч! — втомлено озвалася Інна.
Олег обурено засопів і відвернувся до вікна. Без Ярослава, якого Вадим висадив, незважаючи на усі заперечення хлопця, на зупинці поряд зі Шведською могилою, він відчував себе не у своїй тарілці. Мовчазний охоронець, на обличчі якого наливався багрянцем синець від нападу, ігнорував діалог двох жінок на задньому сидінні.
“Мама намагається достукатися до Оксани, — написав він батькові. — Я їй не вірю. вона дволика”.
“Ми їдемо” — майже миттєво прилетіла відповідь.
Олег замислився, краєм вуха слухаючи розмову матері і заплаканої та наляканої Оксани Павленко, що так і не полишила свій вигорілий плед вдома, а продовжувала горнутися в нього. У дзеркалі заднього виду він майже не бачив матір, а от Кірину тітку споглядав прекрасно. І потайки стежив за нею, відчуваючи якийсь підстп з її боку.
А Оксана, між тим, зовсім не звертала увагу на те, чи слухала її Інна. Вона говорила, здавалося, сама до себе, виливаючи те, про що мовчала. і з кожним її словом картина ставала усе яснішою.
— Він прийшов до Андрія на фірму років десять тому. Такий галантний… Я й не зчулася, як закохалася. Ти не зрозумієш, ти завжди була красивою, скільки я тебе пам’ятаю. І ти, і Ілонка… Ну дві фотомоделі. і діти у вас красиві… А я… Все життя мене хлопці дражнили крокодилом, бегемотихою… Свинею у трояндах… а я правда люблю сукні у квітах, подобається мені… Красиво… Я взагалі люблю квіти. Якщо переживеш сьогодні, а я ні… Нехай в мене на могилі квіти будуть, добре?
— Ти дурна, чи що? — буркнла Інна, а Олег закотив очі.
— Князь не прощає помилок, розумієш? — сумно посміхнулася Оксана і змахнула сльози. — А я помилилася… двічі. Коли його сподівань не виправдала… І коли Петрові повірила… А як не повірити? Він же… так залицявся…
Вона замовкла, згадуючи минуле, а Олег швидко написав батькові повідомлення. “Князь не прощаєм помилок, і інше бла-бла-шоу. Схоже, Кіра в того Князя десь за містом, бо ми вже проїхали Мототрек”. Вадим помітив, що Олег щось пише в телефоні, вигнув запитально брову. А побачивши аватарку зі своїм босом, схвально кивнув. Олег нервово поглядав на екран — відповіді все не було…
— Коли я дізналася, що Петро був від Князя — було пізно. Андрій і ілона були мертві вже. — глухо продовжила Оксана, і від її голосу Олег здригнувся. — Кіра вижила. Знаєш, я в той момент зраділа, подумала, що це щастя. Але Петро приїхав і все розповів…
— Цікаво знати, що саме він розповів? — в голосі Інни не не було осуду, і Олег здивовано озирнувся на матір.
Він чекав. що вона кричатиме, що вона сваритиметься. Можливо, навіть за волосся Оксану потягає, просто як Марину. Але того, що вона сидітиме спокійно поряд із жінкою, що разом зі своїм чоловіком три роки знущалася із власної племінниці і ледь не зі співчуттям до неї говоритиме, Олег точно не чекав.
— Він сказав, що ми в пастці. І простіше було би вбити Кіру, але увага преси… І Князя… І тому ми мусимо втримати її під контролем.
— А без того, щоб знущатися, не вийшло? Треба було труїти? — не вгавав Олег, незважаючи на застережливий погляд матері.
— Ми не хотіли труїти… Спочатку, принаймні. Але… Ми хотіли, щоб вона була неосудною… І тим самим замість неї віддати Князеві борг її батька, мого брата… — Оксана перевела порожній погляд на Олега і посміхнулася. — Ми намагалися прослизнути між краплями дощу… І самі перетворилися на монстрів… Навіть не зчулися, як це сталося…
— а тобі не приходило в голову, що твій дорогоцінний Петро просто тебе використав, і це ти перетворилася на монстра, а він ним був з самого початку? — безжально запитала Інна.
Та відповісти Оксана не втигла.
Їхнє авто грубо підрізав мінібус темного кольору з емблемою “Мерседес” на задніх дверцятах.
— Мам, пристебнися, — несподіванно спокійно попросив Олег, зчепивши враз спітнілі долоні в замок.
На його колінах тренькнув телефон, на який прийшло довгоочікуване повідомлення від батька. “Спробуємо відбити Кіру силою. Якщо не вийде… Я любив вас з матір’ю. Справді любив”.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля», після закриття браузера.
