Надія Борзакова - Нестерпний бос, Надія Борзакова

20 років потому

- Мамо, може ну його?

- В сенсі? - мало не випустивши з рук табличку з назвою, яку збиралася прикріпити двостороннім скотчем під фотографію, зроблену дочкою, що вже висіла на стіні, запитала я.

Еліна, обхопивши руками худенькі передпліччя, розгублено подивилася на мене.

– Ну, цю виставку. Де я, а де імениті фотографи, яким за рангом влаштовувати виставки?

- Ей, ти чого? - взявши її за підборіддя, я зазирнула в льодово-сині, батьківські очі дівчини. - Це у кого п'ятсот тисяч підписників у соціальній мережі, м? Хто знімав цю ж як її…

- Донька Богдана Тарновського, - буркнула Еліна.

- Елвін та бурундуки, куди вішати? - весело запитав двоюрідну сестру Даніель, заносячи ще три фотографії у рамках.

Донька навіть не відреагувавши на прізвисько, яке зазвичай до чортиків дратувало її, мовчки вказала на місця на стіні.

- Я не зрозумів, а чого скисли, дівчатка? - спитав Дан, зайшовши із наступною партією фотографій в руках.

Обережно поставивши їх на підлогу і притуливши до стіни, він підійшов до нас. Обійняв мене за талію, цмокнув у щоку, а потім зазирнув у очі дочки.

- Та ось, Богдане, дехто сумнівається у доцільності проведення своєї фотовиставки, уявляєш? Каже, мовляв, де я, а де імениті фотографи...

- Мам!

-  Ану ходи-но сюди, — сказав Богдан, обійнявши дочку за плечі і відводячи вбік.

Щоб їм не заважати, я пішла в інший кінець зали, де кейтеринг накривав фуршетні столи. До початку залишалося лише чотири години. Точніше, цілих чотири. Тому що для нашої малої вони як чотири роки. Нашої маленької, дорослої та талановитої дівчинки.

Окинула поглядом зал. Затрималася на світлинах. Вони були живі. Дивлячись на них створювалося відчуття, що зараз почуєш сміх зображених на одному Кріс та Дани, доньок Оленки та Влада, гуркіт двигуна машини, спійманої в дрифті на другій, відчуєш аромат квітів з третьої…. У Еліни справжнісінький талант. Здатність по-особливому красиво бачити світ передалася їй від Дана.

- Нервує? - до мене підійшов Даніель.

- Угу. Так що не підколюй, гаразд?

- Слухаюся і корюся, - відсалютував син Стеф. - Мама дзвонила, вони з татом уже їдуть і везуть шмотки.

- Чудово.

У цей момент до галереї зайшли Оленка з Владом та двійнята.

- Ух ти! Вау! - вигукнули дівчата, підходячи до своїх фото, - Ел, прям краще, ніж на комп'ютері було.

- Привіт, - Оленка обняла мене. - Як тут справи?

- Еліна нервує, - поскаржилася я.

- Вже ні, - наблизився Дан.

Потиснувши руку Владу, знову загорнув мене в обійми.

- Не хвилюйся, кохана, я все залагодив, - сказав він.

І мені одразу стало спокійніше. Дан іноді умів говорити з нашою дівчинкою навіть краще за мене. І не стільки тому, що вони обоє були творчі, а отже краще розуміли один одного, скільки просто через те, наскільки чудовим став батьком.

- Тільки якщо це буде провал, ти мені купиш нові документи та квиток на край світу! - підійшла до нас Еліна.

Ми всі дружно засміялися. Незабаром приїхали Стеф та Рома. І настав час наводити красу та переодягатися. Робили ми це у просторій гримерці у галереї. І ось настала година "х" і галерея наповнилася гостями. Блогери, інші фотографи, редактори журналів… На фотовиставці зібрався весь столичний бомонд.

- Все буде чудово, кохана, не хвилюйся, - сказав Дан, обіймаючи мене за талію.

І, як я і була впевнена, коханий мав рацію.

16.01.2023

Шановні читачі! Запрошую в новинку! Пристрасть, ревнощі та дахозносне кохання чекатимуть вас на сторінках моєї нової книги!

- Ніколи більше до мене не наближайся, зрозуміло? - крикнула я, тильною стороною долоні витираючи губи. - І не говори зі мною!
- Ти можеш брехати собі скільки хочеш, Саша, - всміхнувся Демід, - Але це не змінить того, що тебе теж до мене тягне.
- Це не так! Я кохаю Степана! І скоро ми одружимося!
- Ні, я цього не дозволю!
- Ти з глузду з'їхав?
- Я хочу, щоб ти була моєю. Щоб обрала мене! І зроблю будь-що для цього.
- Дарма втратиш час!
****
Ми з ним зіткнулися випадково. Демід Власов - самовпевнений зухвалець, який бере що хоче. І тепер він захотів мене. Але найстрашніше, що й мене тягне до нього незважаючи на те, що я незабаром виходжу заміж за іншого.

Кінець