Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Ти себе то чуєш?! — мій сміх перейшов ледь не в крик.

Я хотіла захистити свої почуття, не дати їм вилетіли на зовні, зберегти всередині, не показувати слабкість. Я знала, що люблю його, завжди любила і на перестану, хоч убий. Але гра на переконання іншого затіяла свою гру. Я настільки вселила в себе, що він не правий, що почала переконувати це голосно і неперервно.

— Я тебе не люблю, бо такого як ти не можливо любити!

— Але ти якось з цим справляєшся. — спокійно відповідав він.

— Ти егоїст! Завжди повинно бути так як хочеш ти! Ніколи не цікавить думка іншого!

— Брешиш. 

— Що?! Подивись на себе, ти навіть відповідати нормально не вмієш! 

— В тому, що ти не розумієш елементарного, я не винуватий.

— Ти людям причиняєш тільки біль! Впевнена, якщо кожній із твоїх колишніх задати це питання, то вони без роздумів скажуть, що ти жахливий хлопець!

— Ви самі винуваті, що такі ранимі! — він також почав злитись.

— Ми винуваті? З людьми треба нормально поводитися!

Повз нас пройшовся переляканий мужчина.

— Вибачте... У вас тут... Труп. — показав він на знайомого Боді, що лежав біля наших ніг.

— Іди куди йшов! — крикнули ми одночасно з Бодею.

Бідний чоловік шмигнув, як мишка, подалі від цього кошмару.

— А це по твоєму було нормально?! Посилати людей?!

— Ти сам його послав! Що тоді на мене гнати?!

— Вирішила мене позлити!?

— Це ти граєшся з вогнем!

— Зате, якщо захочу можу погратися з тобою поінакшому!

— І будеш лежати поряд з цим!

— Ти ж мене любиш, значить не вбєш. — його голос ставав спокійнішим, а ухмилка вже вимальовувалась на обличчі.

— В такі моменти і любов угасає. — я підхопила його гучність.

— Та що ти кажеш? — він торкнувся моїх плечей.

За секунду його рука, по звукам, стала жертвою-жучком, якого прибили. 

— Дурень. 

— Але ж любиш.

— Ненавижу!

Ненависть не втримала мої руки, які притягнули Богдана до себе.

Поцілунок був таким довгоочікуваним, жарким, зі смаком поразки.

Я програла. 

Адже, до сих пір кохала...

~ THE END ~