Дроянда - Серце Вовка: Спадщина Кланів 2 частина , Дроянда

Луція йшла по вулиці, відчуваючи, як холодний вітер розвіває її волосся. Вона була готова до наступного етапу свого життя, але раптом почула позаду голос. Озирнувшись, вона побачила хлопця, який наближався до неї. Йому було близько 20 років, темне волосся, сильна постава і впевнена хода.

— Привіт, — сказав він, зупиняючись перед нею. — Ти мені сподобалася, коли прийшла додому. Ти виглядаєш сильною і впертою. Я Вадим.

Луція здивовано подивилася на нього, її погляд був уважним і навіть трохи настороженим.

— І що з того? — відповіла вона, не приховуючи своєї недовіри. — Мені не потрібні чужі думки.

Вадим посміхнувся, розуміючи, що Луція, ймовірно, зараз у своїй внутрішній боротьбі, і саме це викликало його інтерес.

— Я розумію, — сказав він спокійно. — Але ти не можеш весь час бути сама, інколи важливо дозволяти іншим бути поруч. Я не хочу нав'язуватись, але, здається, в тебе є потенціал, ти можеш стати сильнішою, якщо дозволиш допомогу.

Луція подивилася на нього, глибоко вдихаючи. Вона була звикла до боротьби з усім сама і завжди ставала на своєму шляху. Але чомусь його слова зачепили її, і вона відчула легку зацікавленість. Вадим не виглядав тим, хто хоче контролювати її чи нав'язувати свої правила.

— І що ти пропонуєш? — запитала вона, трохи відкинувши свої недовіру і впертість.

— Можливо, ми могли б разом тренуватися, — сказав Вадим. — Я бачу, як ти ставишся до себе, але сила — це не тільки фізична витривалість, це ще й баланс і стратегія. Я можу показати дещо, що тобі буде корисно.

Луція відчула, як його слова вражають її. Вона обережно відповіла:

— Може й так. Побачимо, чим це закінчиться.

Вадим посміхнувся ще раз і покивав головою.

— Тоді до зустрічі, Луціє. Не забувай, що є люди, готові бути з тобою в цьому шляху.

Він пішов далі, залишаючи Луцію з новим почуттям роздуми. Вона знала, що життя не буде легким, але в цей момент відчула, що новий шлях, нові можливості можуть бути зовсім поруч.

-Бувай Вадиме.

— Бувай, Луціє, — сказав Вадим, повертаючись і пішов далі, залишаючи Луцію на самоті. Вона стояла там ще кілька секунд, відчуваючи змішані емоції. Він справді змусив її задуматися про дещо більше, ніж вона звикла.

З глибоким вдихом Луція рушила далі, намагаючись не звертати увагу на нові відчуття, які виникли всередині. Її шлях був усе ще перед нею, і вона вирішила, що поки вона буде йти цим шляхом, то робитиме це на своїх умовах.

Луція повернулася, почувши знайомі голоси своїх братів. Вони підходили до неї, злегка стурбовані, але й здивовані змінами, які помітили в її поведінці.

— Луціє, що сталося? — запитав один з братів. — Ти виглядаєш... інакше. Ти серйозно все сприймаєш.

Луція знизала плечима, але в її очах була рішучість. Вона дивилася на своїх братів і розуміла, що їй не потрібно більше пояснювати кожен свій крок. Вона стала сильнішою і готовою до всього.

— Нічого особливого, просто мені потрібно було це пройти, — сказала вона з холодним спокоєм. — Я не дозволю, щоб мене зламали. Я тепер знаю, що хочу.

Браття обмінялися поглядами, помітивши зміни в її ставленні. Здається, Луція тепер була іншою — не такою, як раніше, але в той же час ще більш рішучою і сильнішою.

— Ти що, тепер нас будеш навчати? — жартівливо сказав ще один брат, намагаючись злегка розрядити атмосферу.

Луція посміхнулась, але це була посмішка сильного, впевненого в собі лідера.

— Хто знає. Все може бути, — відповіла вона, не без виклику.

Вони пройшли ще кілька кроків разом, але Луція відчувала, як її серце знову налаштовується на важливу подію. Марк її не було поряд, але старшини покликали його разом з дівчатами. Луція залишалася одна з братами, готова до наступного етапу цього важкого шляху.

Браття, трохи збентежені її ставленням, підійшли до її кімнати, стоячи на порозі.

— Луціє, ми просто хочемо зрозуміти, що з тобою відбувається. Ти стала іншою, і ми переживаємо, — сказав один з братів, намагаючись знайти правильні слова.

Луція підняла погляд і, не відриваючися від їхніх очей, відповіла спокійно:

— Не переживайте за мене. Я змінилася, так. Але це не означає, що я стала слабшою. Я просто розумію, чого хочу. І не дозволю нікому мені вказувати, як мені жити.

Браття мовчали, відчуваючи, що в її словах є правда. Вони зрозуміли, що це вже не та Луція, яка потребувала підтримки і порад. Тепер вона була готова приймати рішення сама, навіть якщо вони не завжди були зрозумілі для них.

— Ми з тобою, якщо що. Просто знай, що ми завжди поруч, — сказав один з братів, намагаючись донести свою підтримку.

Луція подивилася на них, і хоч у її погляді була якась холодність, все ж у її серці відчувалася вдячність.

— Дякую. Але зараз я маю свої справи. Тому, будь ласка, залиште мене трохи в спокої.

Браття ще раз поглянули один на одного і, не сказавши більше ані слова, вийшли з кімнати. Луція залишилася наодинці з собою, відчуваючи, що саме вона повинна вирішити, як йти далі.

Луція взяла аркуш паперу, сіла за стіл і почала писати листа своїм бабусі і дідусі. Її рука ковзала по паперу, а думки були змішані, але вона відчувала, що повинна поділитися цим з ними.

Дорогі бабусю та дідусю!

Я дуже сумую за вами і сподіваюся, що ви почуваєтесь добре. Тут, у клані, стало набагато важче. Моя тренування стали більш інтенсивними, і я помітила, що змінилася. Я почала бачити все по-іншому і зрозуміла, що мені потрібно бути сильнішою, щоб дати собі раду в цьому світі.Мої брати переживають за мене. Вони кажуть, що я змінилася, і я це розумію, але це вже не той час, коли я могла слабшати або відступати. Я почала любити історію, тренування, і тепер я розумію, що все, що я роблю, — це для мене.Тепер я сильніша, ніж була раніше, але іноді це здається мені тягарем. Всі вважають мене холодною та відстороненою, і, здається, що я втратила те, що колись робило мене такою, як я є. Але насправді я просто вчуся бути незалежною.Не знаю, чи правильно я вчиняю, але так мені зараз здається. Мені важко змиритися з тим, що змінилося, але я готова йти вперед, і я знаю, що ви зрозумієте мене, навіть якщо це складно.Я хочу продовжити свій шлях, але інколи мені здається, що я не маю права йти далі, бо не виконую очікувань інших людей. І все ж я знаю, що не зможу змінити свій шлях, якщо буду жити заради когось іншого.Дякую вам за все, що ви зробили для мене. Я відчуваю вашу підтримку, навіть коли ви не поруч. І я дуже сподіваюся, що скоро побачу вас і зможу розповісти про все, що відбувається в моєму житті.З любов’ю,Луція.