Ілля Попенко - Між світами, Ілля Попенко

– То ти не брехав тоді про машину? – крикнула вона з-за огорожі.

– Крихітко, підкинути кудись? – сперся на двері автівки хлопець, радісно посміхаючись дівчині. Запах смачної їжі розносився на багацько метрів від будинку, тому рот хлопця почав наповнюватися слиною.

– Тцц, – цокнула дівчина, хитаючи головою, і пішла до хати.

Наст зайшов на подвір’я і, трохи понишпоривши в сараї, який зараз був оселею Лори, дістав звідти скручену білу клейонку, яку бабуся використовувала для захисту рослин під час сильних опадів або граду. Він накрив цією цератою автомобіль, розуміючи, що Діма, який лазить по всіх усюдах, може помітити знайому машину та зробити наводку на Наста і його нову родину.

Антоніна Федорівна підійшла до справи з усією відповідальністю. Свіжозабита курка, пір’я якої досі розносилося бозна-куди по городу, смажилась у печі, декілька салатів та сирна нарізка стояли вже на столі, а картопляне пюре старенька товкла дужими для свого віку руками. Наст зайшов всередину дому і йому відкрилась картина майже ідеального тріо на кухні, який створював неймовірну атмосферу затишку та тепла. Федорівна товкла картоплю, в той час як Ліра розкладала посуд на столі. Маленький Тімурчик, плазуючи на колінках з вологою ганчіркою, мив підлогу. Протерши рухами двірників на лобовому склі метр перед собою, він проковзував на колінах цю відстань і починав знов. Це приносило йому багато радощів, тому він кожного разу сміявся від задоволення.

– Насте, дивіться! Дивіться! – проковзував він і щасливо реготав, дивлячись блакитними очима на Наста. – Ги-ги-ги, я сам придумав, ги-ги-ги, – не міг натішитися він.

– Молодець, Тімурчику, – скуйовдив світле волосся малому Наст, проходячи повз. – Тобі допомогти? – підійшов він ззаду до Ліри, обіймаючи дівчину за талію. Дівчина легенько похитала головою, м’яко посміхаючись при цьому.

Наст вирішив не заважати ідилії, яка створилася без нього на кухні, тому він, намагаючись знайти хоча би якусь роботу для себе, пішов до ванної та взяв ганчірку, щоб витерти пил у центральній кімнаті. Несподівано телефон завібрував і Наст подивився на екран. «Кинь свою геопозицію, ми самі прийдемо», – писав йому Сава у телеграмі. «Дивно…», – подумав хлопець і відповів Саві питанням: «1) Як ми називали Юрійовича між собою? 2) Ну раптом вас росіяни схопили (смайлик сміху)». «1) То ти віриш, що хтось з нас здасться без бою?(смайлик сміху) 2) Називали ми його – король, а інколи «GOAT» – найвеличніший за всі часи», – відповів Сава, і Наст, посміхаючись на всі 32, тепло пригадав свого другого батька – тренера та скинув другові геолокацію. Хлопець пройшов вологою ганчіркою по верхах меблів та, знявши шапку пилу завтовшки в сантиметр й наново змочивши ганчірку, не затявся далі протирати підвіконня. Підіймаючи або прибираючи всі предмети, якими були заставлені варцаби, Наст наткнувся на візитівку «Infinity's eyes», якої він хотів позбутися, але потім кинув сюди й забув про її існування. Хлопець поклав вологу тканинку назад у ванну і пішов на диван біля печі – від нудьги роздивлятись візитівку. Покрутивши її в руках, він не побачив нічого, окрім посилання на канал в телеграмі, тому хлопець взяв телефон і перейшов за посиланням. Наст опинився у чаті з ботом, який пропонував обрати мову для початку спілкування. Хлопець був дуже здивований, коли, окрім української та російської, побачив майже всі ведучі європейські мови та декілька азіатських. «Привіт, мене звати Infinity bot, будь ласка, оберіть тему, що цікавить вас». Теми почали з’являтись одна за одною, а очі у Наста паралельно з цим розширюватись. Коли перелік закінчився, Настове обличчя було дуже кумедним: підняті брови, розширенні очі і напіввідкритий рот, з кута якого ще трохи і почне стікати слина. «Наркотики, зброя, інформація про людей, підроблені документи та замовлення «специфічних послуг»» – були теми у цьому боті, але наркотики були нецікаві хлопцю, підроблені документи були в друзів, а зброю вже мав Наст – він вирішив натиснути на тему «інформація про людей», оскільки «спе-

цифічні послуги» здавались Яковенку моторошними, навіть за назвою. Наст натиснув на обрану тему й бот видав нове повідомлення: «Напишіть всю інформацію, яку ви знаєте про людину і Infinity bot допоможе з пошуком додаткової». Наст трохи подумав і, не вагаючись, вирішив написати друге ім’я зі свого списку. «Денис Попов, м. Сєверодонецьк/Лисичанськ, російський військовий, катує людей», – написав хлопець, але потім прибрав два останніх слова, немов побоюючись чогось. Бот, таке враження, перетравлював інформацію декілька секунд, і лишень потім видав заготовлений текст: «Бот перевіряє наявну інформацію, відповідь буде протягом декількох годин з ціною та характеристикою здобутих відповідей». Наст заблокував телефона і відкинувся на спинку дивану.

***

(півгодини потому)

Яковенко дивився у кухню, як Тімурчик ковзає по підлозі, а Ліра викладає страви на стіл і думав про Діму, який, на його думку, був не останньою людиною у цьому магазині «Infinity's eyes». «Що як він зрозуміє, що це я?» – думав Наст, дивлячись на роботу на кухні. «Бум-бум-бум» – несподівано загупали в двері. Наст подивився на свою міні-родину на кухні, а вони на нього. Ніхто не очікував на гостей так завчасно. Хлопець підійшов до дверей і відкрив їх великим залізним ключем, що лежав поруч на підвіконні.

– І знову привіт! – весело увійшов Сава, безтурботно ставши своїми чоботами на килим.

– Роззувайтесь – роззувайтесь! – намагався приборкати натовп Наст.

– Гав-­Гав! – Лора забігла до хати, проповзаючи під ногами хлопців.

– Лора! – зробив спробу Наст втримати собаку, але вона вже була в обіймах Тімурчика, що так ретельно і марно вимивав підлогу.

– Якщо б не ця людина, ми б і не знайшли вас! – вказав радісно Сава на діда, що стояв позаду хлопців.

Дід здійняв руку, як він це робив завжди і Наст так само. Це був той самий дідусь, що кожного ранку їздив рибалити, і, як зрозумів хлопець, зараз він якраз повертався додому, тому що невелика сітка була заповнена декількома карасиками, яких він героїчно здобув.