Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

мені горе.

Ой орел літає, братика немає,

Ой десь йому не жаль мене, що не одвідає.

  Ой пошлю я синицю по рідну сестрицю,

  Нехай мене одвідає, та безталанницю.

  Синиця літає, сестриці немає,

  Ой десь їй не жаль мене, що не одвідає.

Ой пошлю чечітку по рідную тітку,

Нехай мене одвідає, бідную сирітку.

Чечітка літає, а тітки немає,

Ой десь же їй не жаль мене, що не одвідає.

ОЙ НЕТЯГО, НЕТЯГО, НЕТЯЖЕНЬКО МОЯ

— Ой нетяго, нетяго, нетяженько моя,

Де заслужчина твоя?

— Ой служив же я у вдови, ой служив же я в небоги

А сім год ще й чотири.

Ой прийшлося до того, що платися ти, вдово,

   Бо я в тебе служив довго.

Ой вивела вдова, вивела небога

Сім пар волів ще й чотири:

— Ой дивітеся, люди, і судіте, громада,

А чи сходно воно буде?

— Ой не сходно, й удово, не сходно, небого,

   Бо я в тебе служив довго.

— Ой нетяго, нетяго, і т. п.

Ой вивела вдова, вивела небога

Сім пар коров ще й чотири:

— Ой дивітеся, люди, і судіте, громада,

А чи сходно воно буде?

— Ой не сходно, й удово, не сходно, небого,

   Бо я в тебе служив довго.

— Ой нетяго, нетяго, нетяженько моя,

Де заслужчина твоя?

— Ой служив же я у вдови, ой служив же я в небоги

Аж сім літ ще й чотири.

Ой прийшлося до того, що платися ти, вдово,

   Бо я в тебе служив довго.

Ой вивела вдова, вивела небога

Пару конів в наряді:

— Дивітеся, люди, і судіте, громада,

А чи сходно воно буде?

— Ой не сходно, й удово, не сходно, небого,

   Бо я в тебе служив довго.

— Ой нетяго, нетяго і т. п.

Ой вийшла вдова, вийшла небога,

Сама молода в наряді:

— Дивітеся, люди, і т. п.

— Ой нетяго, нетяго і т. п.

Ой вивела вдова, вивела небога

Свою дочку в наряді:

— Ой дивітеся, люди, і судіте, громада,

А чи сходно воно буде?

— Ой сходно, вдово, сходно, небого,

   Бо я в тебе служив довго.

Історичні пісні

ОЙ ІЗ-ЗА ГОРИ ТА З-ЗА КРУТОЇ, ОЙ ІЗ-ЗА ГОРИ ВІСТІ

Ой із-за гори та з-за крутої, ой із-за гори вісті:

Та виступає ляхів а сорок тисяч, а гусарів двісті.

А козак Нечай та не подумає, та не погадає,

Та з кумасею, та з Хмельницькою мед-вино кружає.

— Ой годі тобі, Нечаєнко, пити та гуляти,

Та бери пушки та зарядушки, та іди ляхів виганяти.

Ой не успів козак, не успів Нечай на коника сісти,

Та начав ляхів, [вражих] синів, як капусту, сікти.

Ой не успів Нечай, не успів козак та на коника впасти,

Та зачав ляхів, [вражих] синів, як снопики, класти.

Ой оглянеться козак Нечай та на правую руку,

Та не вибреде його кінь вороний із ляцького трупу.

Ой оглянеться козак Нечай на правеє плече,

Аж позад його коня вороного кривавая річка тече.

Ой оглянеться козак Нечай та на праву сторону,

Та покотилася Нечаєнкова головка додолу.

— Ой устаньмо ж, та милії браття, устаньмо, погадаймо,

Ой десь того Нечаєнка головку сховаймо.

Ой поховаймо, а милії браття, в церкві у Варвари,

Зажив, зажив та Нечаєнко козацької слави.

ОЙ У ГОРОДІ, У ТЕРЕХТЕМИРЬОВОМУ ДЗВОНИ ДЗВОНИЛИ

Ой у городі, у Терехтемирьовому дзвони дзвонили,

А панове козаки у раді рядили.

То ж вони рядили, що їм робити,

Чи дома сидіти, чи в поход виступати?

Виступали ж вони, у поход виступали,

На чайках, на дубах Дніпром рушали.

У сурми вигравали, пісні співали,

А которії найстаршії, такі річі казали:

— Пливемо ми Дніпром за чужим добром,

А своє добро зоставляємо ляхам з Стецьком.

Хоча ж той Стецько і шанує нас,

Подава нам привілеї у добрий час,

Але як обмане, то лиха наберемось.

Що самі усі голісінькі зостанемось.

З чого він нам привілеїв не давав,

Коли не з того, щоб усе повіднімав.

Вернітеся, панове! Чи не провідаємо що!

То козаки то й вертали, усі мовчки мовчали,

До берега привертали, піші в город ступали.

Аж ляхи вже у городі, як пани, панували,

Срібло-злото лічили, між собою ділили.

То козаки то тоді на ляхів наступили,

Усіх було три тисячі, усіх і побили…

А тоді до короля листи писали,

Що хоча вони від його лиха не очекали,

Але від його ляхів лиха діждали.

То король тоді одвітні листи писав,

Що добре вони зробили, що ляхів тих побили.

То тоді то козаки королеві барзо дяковали

І з гетьманом Богданком в поход виступали.

ОЙ З-ЗА ГОРИ ТА З-ЗА КРУЧІ ГОРДЕ ВІЙСЬКО ВИСТУПАЄ

Ой з-за гори та з-за кручі горде військо виступає,

Посамперед Морозенко сивим конем виграває.

Склонив же він головоньку свому коню на гривоньку:

— Бідна ж моя головонька! Се чужая сторононька!

За річкою, за лиманом покопані шанці…

Взяли-взяли Морозенка в неділеньку вранці.

Посадили Морозенка на тесовім стольці,

Зняли-зняли з Морозенка з чересів червонці.

Посадили Морозенка на дубовій лавці,

Зняли-зняли з Морозенка кармазин, сап’янці.

Посадили Морозенка на жовтім пісочку,

Зняли-зняли з Морозенка кроваву сорочку.

Посадили Морозенка на білім ряденці,

Та й вийняли з Морозенка кровавое серце.

Лежить-лежить Морозенко в глибокій могилі…

— Подивись лиш, Морозенку, та на свою Украйну!

— Дивись, не дивись, не побачу, в могилі заплачу!

Буде те, що буде, на долю козачу!

Буде те, що буде й Україна знати,

Як мене, небогу, не