Bogdana reider - Зоряні Війни : Еніка Скайвокер ( Відновленя ), Bogdana reider

— Тоді доведи це, джедаю, — викликав він.Обі-Ван знав, що на них чекає битва; він також розумів, що справжня перемога полягає не у винищенні ворога, а у його звільненні від кайданів темряви. З цією думкою він активував світловий меч, і його світло миттєво відобразилося на обличчі Еніки, надихаючи її на новий подвиг. Битва розгорнулася з шаленою швидкістю, вимагаючи від Обі-Вана не лише витонченості у володінні мечем, але й глибокого розуміння Сили. Він ухилявся, відбивати, не прагнучи смертельно ранити суперника, а шукаючи той проміжок часу, коли міг би доторкнутися до ще не згаслих у серці ворога іскорок світла

— Обі-Ван, ще троє! — раптово вигукнула Еніка, її голос відлунював тривогою.

Ці слова вдарили по Обі-Ванові, як блискавка. Його сили були майже виснажені, а на горизонті з'явилося ще троє ситів. Зрозумівши, що він не зможе впоратися один, він відчув відчай. Але здаватися було не в його правилах. Він був джедаєм, захисником справедливості, і він не міг дозволити темряві поглинути світло.

— Еніка, — м'яко промовив він, відводячи погляд від супротивників і звертаючись до своєї падаванки, — я розумію, що ти виснажена і страждаєш. Але ми не маємо права здаватися. Ми повинні боротися за перемогу. Еніка відповіла йому кивком, в її очах спалахнув вогонь впевненості. Вона була фізично слабкою, але її дух залишався незламним. І вона була готова встояти у цій битві до останнього подиху Так, Обі-Ван та Еніка, об'єднані спільною боротьбою, стикалися з новими викликами. Бувши в меншості, вони, однак, не сумнівалися у своїх здібностях. Їх єдність давала силу протистояти темряві. Утворивши захисний бар'єр зі світлових мечів, вони увійшли у розпал битви, яка могла стати останньою у їхньому житті. Лише світло могло принести перемогу в цьому протистоянні. Після виснажливої битви Еніка впала на мармурову підлогу, підкосившись від втоми.

— Еніка! — вигукнув Обі-Ван, підбігаючи до неї. Вони боролися довго, і він розумів, що їхні сили були на межі, але вони вистояли до кінця. Він обійняв Еніку, намагаючись підтримати її ослабле тіло. Її дихання було повільним, але вона все ще була з ним.

— Ми впоралися, — прошепотів він, сповнений гордості та любові.

— Я... я лише слідувала за тобою, майстру... — відповіла вона зі слабкою усмішкою.

Обі-Ван заспокійливо погладив її по волоссю. — Ти виявила мужність, яка вражає. Тепер ти заслуговуєш на відпочинок. Він допоміг їй лягти та сів поруч, спостерігаючи, як вона засинає.Вони подолали випробування, які зробили їх міцнішими. Як джедаї, як захисники справедливості, вони вистояли. Обі-Ван замислено дивився на зоряне небо Коррібану, поступово звільняючись від темряви. Хоч битва була виграна, він знав, що війна ще не закінчилася.

Тим часом голос Квінлана пролунав у комунікаторі.

— Обі-Ван, як ваше положення? — запитав Квинлан.

— Ми впоралися, Квінлана. Битва виграна, хоча й коштувала нам усіх сил, — відповів Обі-Ван, не відриваючи очей від спокійної Еніки.

— Добре, що ви обоє в порядку. Ми вже на підході, — відповів Квинлан.

Обі-Ван попередив про потенційні небезпеки Коррібану, після чого розмова обірвалася.

Квінлан і Квай-Гон прибули на Коррібан за кілька годин, відчуваючи напружену атмосферу планети. Вони швидко знайшли Обі-Вана та Еніка

Трішки  згодом 

Відчуваючи полегшення, Обі-Ван обережно підняв Еніку на руки та переніс її на ліжко зоряного корабля.

Він сам передав кермо корабля Гарену та приготувався до старту.

— Я б на твоєму місці теж відпочив, Обі-Ван. Ти не менш виснажений, — порадив Квай-Гон

Обі-Ван кивнув, усвідомлюючи, що турбота про Еніку не дозволяла йому здатися втомі.

— Ти маєш рацію, Майстре відповів він зі замореним  голосом. — Але спершу я маю переконатися, що вона в безпеці.

Він обережно розташував Еніку на канапи, переконавшись, що вона лежить зручно і нічого їй не загрожує. Потім Обі-Ван знайшов місце поруч і, нарешті, дозволив собі розслабитися. Він закрив очі, відчуваючи, як корабель плавно рушив у глибини космосу, залишаючи за собою зловісні  землі Коррібану. Сила була з ними, і вона допомогла їм витримати. Обі-Ван знав, що попереду багато викликів, але зараз, у цей момент, він дозволив собі відчути спокій. Вони з Енікою вижили, вистояли, і продовжать свій шлях джедаїв, захищаючи світло від темряви, яка завжди підстерігає на краю свідомості. Обі-Ван заснув, його думки повільно розчинилися у втомі. Він знав, що коли прокинеться, вони знову будуть готові боротися. Але зараз, у блаженній тиші, він дозволив собі відпочити, знаючи, що вони з Енікою зробили все можливе. Вони були джедаями, і вони були сильні.

— Я б не хотів бути майстром їхньої дитини, — сказав він, киваючи на сплячу пару. — Тепер, коли шлюби дозволені, вони можуть одружитися  промовив Квінлан.

— Ти вважаєш, вони... — Квай -Гон  подивився на пару. Еніка поклала голову на плече Обі-Вана, а той обійняв її за талію, міцніше притискаючи до себе.

Квай-Гон усміхнувся, дивлячись на пару. Він знав, що попереду у них багато перешкод, але зараз він відчував мир, дивлячись на своїх учнів. Відчуття любові і єдності між Обі-Ваном та Енікою давало йому надію на майбутнє.

— Вони завжди були ближчими, ніж просто майстер і падаван, — промовив він тихо. — І якщо їхні почуття допоможуть їм стати сильнішими, то хто ми такі, щоб забороняти це? Джедаї завжди повинні слідувати своїм серцям.

Квінлан кивнув, розуміючи мудрість слів Квай-Гона. Він знав, що любов може бути як джерелом сили, так і слабкості, але вірив, що Обі-Ван і Еніка зможуть знайти баланс.

— Важливо, щоб вони залишалися вірними своїм принципам і обов'язкам, навіть коли їхні особисті почуття намагаються втрутитися, — сказав Квінлан, дивлячись на сплячу пару. — І я впевнений, що вони зможуть це зробити.

— Але все ж я б не хотів бути майстром їхньої дитини, — з усмішкою сказав він. — Знаючи їх обох, дитина вийде дуже  енергійною і, можливо, ще більш упертою, ніж вони самі. Але я певен, що вона буде сильною і мудрою, як її батьки. Квай-Гон посміхнувся, уявляючи майбутнє, де Обі-Ван і Еніка виховують свого нащадка, передаючи йому всі свої знання, силу і любов. Він відчував гордість за своїх учнів і віру в те, що вони зможуть подолати будь-які труднощі, які з'являться на їхньому шляху.