Bogdana reider - Зоряні Війни : Еніка Скайвокер ( Відновленя ), Bogdana reider

. – Але я так хочу допомогти Обі-Вану. Він зробив стільки для мене, і я не можу залишити його самого у цій небезпеці." Квай-Гон посміхнувся і погладив її по щоці.

— Ти маєш велике серце, Еніка. І це чудово. Але іноді нам необхідно довіряти та приймати розумні рішення. Обі-Ван знає, що робить, і він повернеться до нас." Еніка відчула спокій, відчуваючи підтримку свого Гранд-Майстра  

— Готова повернутися додому 

— А в мене є вибір, майстер? Цей упертий чоловік вирішив, що мені краще повернутися на Корусант." 

— Цей упертий чоловік – твій майстер, падаван Скайвокер,– зауважив 

Квай-Гон, пропускаючи Еніку вперед.

— Так, мій майстер,– відповіла Еніка, дивлячись на Квінлан з вдячністю. – Але це не робить його менш упертим.

— Іноді я не знаю, хто з вас більш упертий – ти чи Обі-Ван,– пробурмотів Джинн, проводжаючи Еніку до корабля  Корабель Квай-Гона злітав з планети, залишаючи Еніку наодинці з думками про Обі-Вана. Вона знала, що мусить довіряти своєму майстру, але серце пекло від тривоги та любові. Її роздуми перервала м'яка, але впевнена рука Квай-Гона, який стояв поруч.

— Ти повинна навчитися довіряти, Еніка, — сказав він, дивлячись у далечінь через ілюмінатор. — Цей шлях не завжди легкий, але це частина нашої долі. Еніка кивнула, намагаючись знайти спокій у його словах. Вона знала, що Квай-Гон мав рацію, але розуміння цього не змінювало її почуттів. Вона повинна була бути сильнішою, не лише для себе, але й для Обі-Вана. 

У великому і майже порожньому ангарі Храму Джедаїв на Корусанті Еніка Скайвокер раптово зупинилась. Перед сріблястим кораблем, який місцеві називали "Срібний Ангел» він належав до класу **Delta-7B Aethersprite**, стояв її зореліт, готовий до старту. Вона знала, що не може залишити Обі-Вана наодинці з небезпекою. Її серце билося швидше від тривоги та рішучості. Вона глибоко вдихнула, зібралася з думками та, не вагаючись більше ні секунди, вирушила до корабля.

— Його вже два тижні немає, — сказала вона майже пошепки. — Я відчуваю, що з ним щось сталося. Еніка завантажила R2-D2 у спеціальний відсік на борту корабля.

 — Ти сказала комусь із Ради про свої відчуття?

— Ну оскільки ви член ради то вважайте що так

Квай-Гон зрозумів, що вона не збирається слухати його порад. Він завжди знав, що в Еніки велике серце, але її упертість іноді доводила його до відчаю

. — Еніка, ти... Але вона вже не чула його. Корабель злетів у космос

. — Ну чому вони такі уперті? — пробурмотів Квай-Гон. — Нехай Сила береже Храм і всіх джедаїв, особливо коли ці двоє одружаться та у них з'являться діти. 

— Це що, "Срібний Ангел"? — почувся голос Квінлан Вос з-за його спини.

— Куди дівчина вирушила?

— На Коррібан, — відповів Квай-Гон, не обертаючись. — Вона відчуває, що з Обі-Ваном щось не так. 

— І вирішила врятувати його сама? — Квінлан засміявся. 

-А ви куди  спитав  Квінлан дивлячись як Квай-Гон направляться до свого еді -1

—  Куди . Куди витягати цих двох із пастки, в яку вони себе загнали, – відповів Квай-Гон, зітхаючи. – Хтось же має їх захищати. Мейс ще питає чому я не беру більше падаванів  мені вистачає ціх двох 

Серед зграї ситів, Обі-Ван відчував свою самотність гостріше, ніж коли-небудь. Його зусилля звільнити викрадених джедаїв здавалися марними, проте він не міг допустити, щоб його воля здалася. Його свідомість гартувалася в боротьбі за кожну іскру опору .Він мав знайти в собі сили та волю, щоб вирватися з пастки, що стискала його. Він був упевнений, що порятунок Еніки та попередження її про нависаючи небезпеці були його призначенням. Тут, у глибинах Коррібану, де світло здавалося нічим іншим як легендою, він мусив знайти шлях через темряву.

Зосередившись на ритмі свого дихання і стійкому битті серця, Обі-Ван викликав перед очима образ Еніки. Її присутність на планеті була ніби світло  в тунелі, що вказував напрямок. Він відчув її присутність як знак, ніби раптовий удар блискавки.Обі-Ван відпустив свої страхи, зібрав усю свою силу в одній точці свого буття. Він зосередився на внутрішньому світлі, на тому невгасимому джерелі сили, що тепер мало стати його зброєю. Він намагався встановити зв'язок з Енікою, аби їхні душі сплелися в одне ціле, і його світло змогло досягти її, дарма що відстані та перешкоди.

Він відчув, як сила розливається його тілом, наповнюючи його новою енергією і відвагою. Він відчув, як його внутрішнє світло з'єднується з присутністю Еніки. І ось, спершу з'явився маленький жукоподібний дроїд, а за ним – її постать

— Еніка! — вигукнув Обі-Ван, відчуваючи її присутність яскравіше, ніж коли-небудь. Його серце завмирало на мить, коли він побачив її. В наступну секунду він ледь не втратив рівновагу, коли на нього налетів його персональний ураган.Відсунувши її на крок, щоб роздивитися, він побачив, що його падаван була надто бліда. Була причина, чому він не взяв її з собою: Еніка була дуже чутлива до темряви. Кожного разу, коли вона торкалася чогось темного, вона відчувала нездужання. А тут, на планеті, просоченій темною силою, було дивом, що вона взагалі стояла на ногах.

— Пішли, треба забрати тебе з храму, — сказав він, коли їхня дорога була перекрита одним зі зниклих джедаїв. Однак це вже був не він: його очі пожовтіли, і він зловісно усміхнувся їм.

— Це один із джедаїв, якого ми шукали, — промовила вона, тягнучись до свого меча. Вона була слабка, але все одно готова битися.

— Ні, Еніка, зачекай! — стримав її Обі-Ван, усвідомлюючи, що прямий бій може бути саме тим, чого чекає їхній ворог. Він поглянув на зміненого джедая, намагаючись знайти в ньому хоч іскру колишнього світла. — Я знаю, що ти десь там, всередині. Темрява не може повністю поглинути світу Зниклий  джедай засміявся, його голос був хрипким і неприємним. — Ти думаєш  що спасеш мене Джедай  ти не знаєш нащо здатна темряви

— А справжня сила криється не у темряві, — сказав Обі-Ван, його рука невпевнено тримала світловий меч, що чекав свого часу, відмовляючись огортати простір холодним сяйвом. — Справжня сила — це здатність обрати світло навіть у ті хвилини, коли темрява здається нездоланною. Поряд із ним, попри власну слабкість, стояла Еніка. Її присутність лише підсилювала значення його слів. Вона глибоко усвідомлювала, що її істинна сила — не у м'язах, а в нескореності духу, який витримував усі випробування, відмовляючись визнати поразку Протистояв їм змінений джедай, крокуючи вперед із невидимою, але відчутною загрозою, що заблищала в його очах.