Ніка Цвітан - Душею не прийняти і розумом не осягнути, Ніка Цвітан

    Ще кілька кроків і перед очима постає батьківський будинок. Це місце мого душевного спокою, родинного тепла….

Заходжу на подвір’я. Все знайоме і рідне до кожного міліметра. Дік – німецька вівчарка – миттєво впізнає і кидається на радощах в ноги. Проходжу рукою по м’якій шерсті.

 Кілька сходинок і двері обзиваються знайомим звуком. В ніздрі проникає запах свіжоспеченого хліба, борщу і ще чогось, невловимо знайомого. На звук оглядається мама і я з радістю та трепетом зустрічаюсь поглядом з рідними очима. В її очах хлюпає тривога. Матуся не знала про мій приїзд. Я вирішила зробити сюрприз, потягнуло додому і випала нагода приїхати.

Хоч я давно доросла, самостійна, маю свою сім’ю, але «додому» - це завжди до батьківського порогу.

 Обіймаю матусю, притуляюсь до рідної людини і не відпускаю одразу з обіймів, погладжую руками спину найріднішої людини. Мені так добре, так легко, як не було давно, навіть мої тривоги затихають. Кидаю погляд на стіну – з батькового портрета дивляться на мене рідні очі, такі як в мене, вірніше мої такі як в нього. Усмішка, яка навіки застигла на портреті, рідні риси обличчя. Його немає з нами, вже кілька років як відійшов у вічність, але ще досі до кінця не змирилася… Іноді відчуваю його незриму присутність, хоча мій чоловік каже, що це гра підсвідомості.

   Мама починає метушитися, каже, що наче відчувала, наготувала їжі. Підходить до електричної хлібопічки і дістає духмяну хлібину. А в мене перед очима, як в роки мого дитинства мама пекла хліб в печі і обов’язково варила квасолю, яку перетирали в пюре, заправляли олією та тертим часником. Часник терли макогоном в макітрі і він мав неймовірний аромат, не те, що в блендері. А може я щось вигадую при цьому порівняні, адже в дитинстві і сонце лагідніше, і літо довше, і усмішки щиріші, і навіть вода смачніша.

   Сьогодні матуся теж приготувала квасолю. Я дістаю макітру, макогін і хочу розтерти часник. У нас обох на очах з’являються сльози, адже цю «процедуру» завжди виконував батько. Змащую квасолю олією, посміхаюся мамі. Мені настільки добре, що забуваю на мить про події в Україні.

   Тим часом матуся розливає по тарілках борщ. Це особлива страва, адже замість столового туди кладуть цукровий буряк. Спочатку очищений буряк розділяють на кілька великих шматків та варять разом з м’ясом та квасолею, а потім труть відварений буряк на тертці для моркви по-корейськи або ріжуть ножем і відправляють назад в каструлю. Засмажка з цибулі, моркви та свіжих натертих помідорів або домашньої томатної пасти. Перед завершенням приготування до каструлі вливають сметану, щоб перекипіла зі всім і всі овочі набули неповторного вершкового смаку.

   На десерт у мами кисіль. Не той, що розливають по чашках, а такий, що нагадує желе. Він розлитий по тарілках, зварений з вишневого компоту, де вишні з кісточками та настільки густий, що можна різати ножем. Кисіль тане в роті, залишаючи приємний кисло-солодкий смак.

   Згодом сідаємо поряд на дивані. Мамині руки в моїх, хочу забрати собі, хоч часточку її тривоги за нас, її дітей, за родину. Ми живемо в різних куточках України і завжди на великі свята приїздили додому. Зараз немає змоги зібратись всім разом, тому кожен приїздить коли трапляється нагода, адже матуся проживає сама і літ їй уже не мало. Прожиті роки поступово накладали свій відбиток на рідну людину, та погляд завжди залишався сонячним. Зараз у погляді – тривога і молитва. В Україні війна.

У розмовах не помічаємо як приходить вечір. П’ємо чай з трав, які мама збирає щоліта: ромашка, шавлія, квіти шипшини та глоду, листя суниці та смородини. Здається то не чай, а саме здоров’я наповнює душу, а не шлунок.                            Непомітно засинаю. Серед ночі сигнал тривоги зі смартфона перериває сон. Відкриваю застосунок. В яких ще областях?

   Підіймаю очі і погляд вихоплює смугу світла з напівпричинених дверей маминої кімнати. Навшпиньках підхожу – матуся на колінах перед образами. Творить молитву. За дітей, за внуків, за всю родину. За солдатів, які на «нулі», за Україну. Підходжу, опускаюсь на коліна поряд і теж починаю молитися і вірю, що Господь почує щиру молитву і зупинить жахіття, яке залишає страшні криваві сліди на нашій українській землі, на тілах і в душах українців.