Хелена Власенко - Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко

 Ян спинився на півслові. Вона відчула на собі його уважний погляд і мимоволі подивилася на нього. Його секундні сумніви і здивування швидко змінились презирством і наступною байдужістю.

 Чому вона не втекла? Потрібно було чимдуж бігти звідси. Вона ніколи не почувалася настільки нікчемною, як зараз. Хоч би земля розійшлася і поглинула її.

 - Дякуємо за потрачений час, але ви нам не підходите, - машинально проговорив він пусті фрази, вертаючись увагою до перегляду інформації на ноуті.

 - Ян! - не стримала шокованого вигуку менеджерка і з притиском, виразно подивилася на керівника, який не звертав на неї уваги. - Ти чого? Як це розуміти?

 - Розумій як хочеш. Нам підходить інша кандидатка, - безапеляційно-холодно відповів він.

 Дані, нарешті, вдалось скинути з себе заціпеніння. Вона мовчки (говорити зараз фізично не могла) розвернулася і вибігла з кабінету. Вона швидко йшла, ковтаючи повітря, мов риба поза водою, і не особливо переймалась чи в правильному напрямку. Дорогою трапилися ряд лавок. Вона не роздумуючи опустилась на одну з них, щоб трохи заспокоїтись і привести почуття до ладу. Почала глибоко і рівномірно дихати. Напруга пішла на спад. Дана роззирнулася і зрозуміла, що встигла збігти на кілька поверхів вниз.

 Вона відкинула голову назад, спираючись об стіну. Довкола нікого не було. Тишина. Дана заплющила очі і, як би цього не хотілося (чи хотілося), але перед очима виринув образ тільки що побаченого колишнього чоловіка. Цинізм, насмішка, сталь його погляду, що зазвичай ховалися за насправді переважаючою в ньому добротою, тепер стали домінантними в постаті і поведінці. Він змінився. Різкіші риси обличчя вказували на холоднокровність і безкомпромісність. В ньому відчувались неприступна чоловіча краса і прихована сила. Дана не знала, чи це ефект від того, що давно його не бачила, чи факт, але він став ще красивішим, ніж вона пам'ятала.

 Після того страшного вечора п'ять років тому, вони бачилися тільки раз - при розлученні. Дана сіпнулась і здригнулась від непроханих спогадів, що чорною важкою глибою сиділи всередені неї. 

 ...Її приводить до тями поліцейський. Довкола пронизливо холодно. Свідомість вертає останні побачені кадри. Тіло починає немилосердно трясти. Приходить істерика. Вона несамовито кричить, хапаючись за уніформу поліцейського і збивається повторювати: "Де Ян?", "Що з ним?", "Я хочу до нього", "Скажіть! Чого ви мовчите?".

 Поліцейський сильно струснув її і коли вона замовчала, дивлячись на нього широкорозплющеними божевільними очима, відповів:

 - З ним все добре. Зараз відвеземо у відділок, хай тільки напарник вправить йому трохи розум. Стрілятися, бачте, надумав, дурень.

 - Але ж пістолет... - видихнула слабо Дана, бо не хотілось згадувати.

 - Пістолет був не заряджений.

 За мить поліцейському знову довелось заспокоювати її істерику, як реакцію на неймовірне полегшення.

 Згадуючи ті події та те, що їм передувало, Дана все ж вкотре нагадала собі, що зробила тоді все правильно: вона зможе і вже це довела, жити в світі, де є його ненависть, але є і він, тим паче маленька його копія поряд. Про те, що його могло в будь-якому випадку не бути, вирішила просто не думати, стерти з пам'яті - інакше і до зриву недалеко. 

 Дана невесело хмикнула. Минуло стільки років, відколи вони розійшлись, а біль від того, що вона поряд, але не може торкнутися його меншою не стала. Дана змирилася з фактом, що він назавжди з нею, в ній і частина її, але легше від цього не зробилось.

 Як же нестямно хотілося хоча б торкнутися його...

 Годі, потрібно припиняти цей момент ностальгії і болісних спогадів. До добра вони не доведуть. Жорстока доля чомусь знову звела їх на кілька хвилин і Дана, по суті, навіть рада цьому. Вона побачила його. Побачила, що з ним все добре, він успішний і так само, якщо не більше, красивий.

 Вона скучила за ним і тільки тепер зрозуміла та відчула, як сильно. Отримала в подарунок новий спогад, який доведеться спочатку пережити, бо невідомо чи доля ще коли-небуть зробить їй такий добрий презент. Цілком можливо, що їхні життєві шляхи більше не перетнуться. Дана підвелася і, стиснута болючими переживаннями, понуро попленталась до виходу.

 Вдома завершила збирати речі. Ввечері повинні були приїхати Кирило з Катею та забрати її з донечкою до себе жити. Дана вже мала щире сподівання, що з новою високооплачуваною роботою вони в подруги надовго не затримаються, але сталося не так, як гадалося і життя внесло свої корективи. Тепер невідомо, коли знову на горизонті замаячить нова нагода на хорошу роботу.

***

 Марта аж під кінець дня добралася до робочої електронки. Останнім часом справ навалилося, що й продихнути ніколи, але вже скоро все зміниться - в неї, нарешті, після довгих вмовлянь і переконувань, з'явиться помічниця, якій і можна буде передоручити частину своїх обов'язків. Марта цьому несказанно раділа. Остогидло затримуватися на роботі допізна. Чоловік і діти теж не в захваті, що майже не бачать матері вдома. Володимирович фанат своєї справи і, мабуть, думає, що всім в кайф круглодобово працювати.

 Марта швидко пробіглася поглядом по немаленькому списку натренованим оком, виловлюючи найважливіші листи, що першочергові до прочитання і відповіді. Один з листів виділявся з решти. Нечасто приходять повідомлення від цього адресата. Власне кажучи, уже давно не приходили. Марта швидко пробіглася змістом і вирішила часу не гаяти, а одразу з отриманою інформацією іти до Романенка. Його це повинно зацікавити.

 - Володимирович, можна? - спитала, обережно прочинивши двері після стуку.

 - Так, заходь. Що ти хотіла? - поцікавився, відриваючи уважний погляд від паперів у руках.

 Марта швидко пройшла досередини кабінету і зупинилася недалеко від його робочого столу. Вона швидко перечислила все, що потрібно було і наостанок додала:

 - І ще, я переслала вам лист. Сеньйор Маркес, очевидно, вирішив таки продавати свій готель. Його агент зв'язався зі мною, щодо цієї інформації. Надалі він, тобто сеньйор Маркес, хоче особисто з вами спілкуватися. Тому нам в пришвидшеному порядку потрібен перекладач з іспанської.