Агата Крісті - Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті

здалося, що це зробить його обережнішим і я нічого не дізнаюся. Можливо, якби вони довідалися, що я помітив його, до мене приставили б когось іншого, кого я не впізнав би.

— En effet[12], когось без такого корисного золотого зуба.

— Точно. Я можу помилятися, але так мені здається.

— Мсьє Мартіне, ви сказали «вони». Кого ви мали на увазі?

— Я просто образно висловився, для зручності. Припускаю, не знаю чому, що за цим стоять якісь туманні «вони».

— Маєте конкретну причину, щоб так вважати?

— Ні.

— Тобто, ви не маєте уявлення, хто може переслідувати вас і з якою метою?

— Ані найменшого уявлення. Хіба що…

— Continuez[13], — підбадьорив його Пуаро.

— У мене є ідея, — повільно вимовив Браян Мартін. — Пам’ятайте, це лише припущення.

— Мсьє, іноді припущення бувають дуже успішні.

— Це стосується певного випадку, що стався в Лондоні приблизно два роки тому. То був незначний випадок, але я не можу ні пояснити, ні забути його. Я часто думав про нього, намагаючись якось розібратися… І оскільки на той час я не знайшов жодного пояснення, то схиляюся до думки, чи не замішана тут певним чином справа зі стеженням, але, життям присягаюся, я не бачу причин, чому чи як.

— Може, я побачу.

— Так, але розумієте… — До молодика повернулася розгубленість. — Мені незручно розповідати вам про це… зараз. Через день чи два, сподіваюся, я зможу.

Та вимушений продовжувати під запитальним поглядом детектива, він відчайдушно повів далі:

— Розумієте, це стосується дівчини.

— Ah! parfaitement![14] Англійки?

— Так. Принаймні… А як це ви?

— Дуже просто. Ви не можете мені сказати, але сподіваєтесь, що зробите це через один-два дні. Це означає, що ви хочете отримати дозвіл молодої леді. Отож, вона в Англії. Також, вона мала б бути в Англії, поки за вами стежили — інакше ви б розшукали її ще там. Так от, оскільки вона не виїжджала з країни впродовж останніх 18 місяців, вона, мабуть, хоча й не точно, англійка. Це ж логічно, еге ж?

— Цілком. А тепер скажіть мені, мсьє Пуаро, якщо я отримаю її згоду, візьметеся за мою справу?

Запала тиша. Здавалося, Пуаро обдумував цю справу. Нарешті він запитав:

— Чому ви прийшли до мене, перш ніж прийти до неї?

— Я думав… — відвідувач вагався. — Я хотів переконати її… прояснити дещо… Тобто, щоб це прояснили ви. До чого я хилю: якщо ви розслідуватимете справу, ніщо не вийде назовні, чи не так?

— Це залежить, — спокійно сказав мій друг.

— Що ви маєте на увазі?

— Якщо постане питання про злочин…

— О! Тут жодного злочину.

— Ви не знаєте напевне. Це можливо.

— Але ви зробите все для неї… Для нас?

— Так, звичайно.

Пуаро на мить замовк, а потім запитав:

— Скажіть мені, той чоловік, який стежив за вами, якого він віку?

— О, зовсім молодий, близько тридцяти.

— О! — вигукнув детектив. — Це справді дивовижно. Так, усе стає набагато цікавішим.

Я витріщився на нього. Як і Браян Мартін. Ця заувага мого друга, я впевнений, була незбагненна для обох нас. Браян зиркнув на мене, запитально піднявши брови. Я похитав головою.

— Так, — пробурмотів Пуаро. — Історія стає надто цікавою.

— Можливо, він був старшим, — нерішуче мовив відвідувач, — але я так не думаю.

— Ні, ні, переконаний, ваше спостереження доволі точне, мсьє Мартіне. Дуже цікаво. Надзвичайно цікаво.

Вражений цими таємничими словами, Браян Мартін, здавалося, не знав, що говорити далі. Він спробував перевести розмову на інше.

— Та вечеря вийшла цікавою, — сказав він. — Джейн Вілкінсон — найзарозуміліша жінка на цьому світі.

— У неї односторонній підхід, — з усмішкою мовив Пуаро. — Вона діє напролом.

— І виходить сухою з води, — додав Мартін. — Не знаю, як люди це терплять!

— Прекрасній жінці багато чого готові пробачити, мій друже, — зауважив мій друг, підморгнувши. — От був би у неї товстий кирпатий ніс, земляниста шкіра та масне волосся. Тоді… вона не виходила б сухою з води, як ви сказали.

— Гадаю, ваша правда, — здався Браян. — Але іноді я просто скаженію від цього. Хай там як, я відданий Джейн, хоча у дечому, майте на увазі, я вважаю, вона не при здоровому глузді.

— Навпаки, я сказав би, вона була собі на умі.

— Я не про те. Вона чудово дбає про свої інтереси й має виняткове почуття бізнесу. Ні, я про моральність.

— Ах, моральність!

— Джейн Вілкінсон, як кажуть, не розуміє моральних норм. Для неї не існує «добре» та «погано».

— Так, пам’ятаю, ви казали щось подібне того вечора.

— Ми щойно говорили про злочин…

— Так, друже?

— Що ж, я не здивувався б, якби Джейн скоїла злочин.

— А ви, мабуть, добре знаєте її, — задумливо пробурмотів Пуаро. — Ви часто грали разом з нею, чи не так?

— Так, гадаю, я знаю її, як свої п’ять пальців. Тому й можу уявити, як вона з легкістю вбиває когось.

— Ага! Вона запальна, так?

— Ні, ні, навпаки. Спокійна, як удав. Якщо хтось стане їй на шляху, вона просто усуне їх, не замислюючись. І її не звинуватиш, я про моральність. Вона просто вважає, що всяк, хто перешкоджає Джейн Вілкінсон, має зникнути.

У його останніх словах відчувалася якась гіркота, якої доти не було. Я почав гадати, який спогад викликав це.

— Думаєте, вона скоїла б… убивство?

Детектив уважно спостерігав за співрозмовником.

Браян глибоко зітхнув.

— Присягаюся. Мабуть, незабаром ви згадаєте мої слова… Я знаю її, розумієте. Вона вб’є так само легко, як вип’є чашку чаю вранці. Кажу вам, мсьє Пуаро.

Він підвівся.

— Так, — тихо сказав Пуаро. — Я розумію, про що ви.

— Я її знаю, — повторив Браян Мартін. — Я бачу її наскрізь.

Якусь мить він стояв, насупившись, а потім зміненим тоном промовив:

— Щодо цієї справи, мсьє Пуаро, я повідомлю вас за кілька днів. Ви ж візьметеся, так?

Мій друг мовчки дивився на нього якийсь час, а тоді відповів:

— Так, — нарешті сказав він. — Я візьмуся. Мене це зацікавило.

Він якось дивно вимовив останні слова. Я пішов провести Браяна Мартіна.