Аніта Мілаєва - Арос. Суджена для чорного дракона, Аніта Мілаєва

глава 2.3

Христина

 

Знову задзвонив телефон. Христина неохоче відсторонилася від чоловіка, перериваючи поцілунок.

Це було повідомлення.

Дівчина весь час забувала поставити різні мелодії на дзвінки і смс.

Прочитавши рядки привітання, поклала телефон назад в сумочку і поглянула на Діму, який з цікавістю дивився через лобове скло, кудись у далечінь. Вона простежила за його поглядом. Чоловік дивився на море.

-Пройдемося до води? - запропонувала Христина.

Давай, - посміхнувся Діма, - ти ж зголосилася показати мені місто.

Вони вийшли з автомобіля. Запах і шум моря. Христина його обожнювала, була рада, що батько купив їй будинок на березі моря і вона мала можливість насолоджуватися ним в будь-який час.

Дівчина відчувала задоволення від усього, що оточувало її: море, сонце, пісок, техніка, прикраси, одяг. Христина просто любила життя.

Дмитро підійшов до води. Дівчина замилувалася його фігурою: широкі плечі, вузькі стегна і міцні ноги. Вона підійшла ззаду. Аромат ялівцю і кардамону змішався зі свіжістю моря. 

Однозначно цей чоловік їй подобався.

-Прекрасний краєвид, - вдихаючи аромат моря, сказав Діма.

-У вас теж є море. Балтійське. Не думаю, що воно дуже відрізняється від Чорного. 

-Від цього видовище не стає менш прекрасним. Яка краса. Яке повітря, - усміхнувся чоловік, повертаючись до Христини.

На набережній людей не було. Все-таки не літо. Та й так відвідувачі не часто бувають  у цій зоні. Трохи далі була спеціальна доріжка, викладена плиткою, фонтан та лавочки, тому люди вибирали для прогулянок ту частину пляжу. Там завжди багато людей, навіть узимку.

-Я теж люблю море. Його бризки і шум. Мені іноді здається, що чую, як море співає, - зізналася Христина.

-Якщо воно співає, то його мелодія прекрасна.

Хвиля піднялася високо і, зробивши сплеск, доторкнулася до ніг чоловіка, добре намочивши його взуття.

-УФ, - від несподіванки скрикнув він.

-Неприємно, правда? - засміялася дівчина.

-Не дуже добрий відгук, на таку оду про його спів.

Вони відійшли від води. Діма присів на холодний пісок і зняв взуття  разом зі шкарпетками. Христина наслідувала його приклад. За компанію. Не одному ж йому йти босоніж.

-Все хотіла дізнатися, ким ти працюєш? - Запитала Христина, коли вони, взявши своє взуття, пішли вздовж берега.

-Я - лікар.

-Лікар? - не повірила дівчина.

Його зовнішній вигляд. Дорогий костюм, годинник, взуття. Дівчина була впевнена, що він бізнесмен. Не виходило уявити його в білому халаті.   

-А що тебе бентежить? - посміхнувся Дмитро. - Я допомагаю людям, зцілюю їх. А ти?

-Я в інститут вступила. Факультет романо - германської філології, - похвалилася Христя. 

Вона дуже хотіла вищу освіту. Тепер у неї з'явилася така можливість. Дівчина не збиралася кидати бізнес батька, але мала намір вчитися в інституті.

Помітила його захоплений погляд, чи здалося?

-Пропоную піти в готель, погрітися, - сказав Діма.

-Починаю вірити, що ти лікар. Он як про здоров'я турбуєшся.

-Так я про твоє. Ти теж роззулася. Я можу і босоніж, - знизав плечима Діма.

-Якщо гарячий чай входить в список послуг готелю, то я згодна.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍