Таня Толчин - Туманний Острів, Таня Толчин

Глава 2

Сессіл поверталася з лісу, тримаючи в руках величезний букет запашних яскраво-червоних мальгез. Пронизливий вітер пробирав до кісток і дівчина куталась в теплий плащ. Переступивши поріг хатини, вона зітхнула з полегшенням, адже нарешті вже довгоочікуване тепло і затишок... Розтоплена ще зранку піч добряче прогріла повітря, дівчина розташувалася біля неї в м’якому кріслі, з неймовірною насолодою зробила ковток відвару трав з медом із глиняного горнятка.

Весна в цьому році була доволі прохолодною і вітряною, здавалось, Сонячна Богиня не поспішала тішити людей теплою погодою. Сидячи біля печі, Сессіл розімліла і розслабилася, поринувши у свої роздуми, з яких її раптом висмикнув гучний стукіт в двері.

-Потрібен цілитель! Терміново! За наказом володаря Трея Спарга! – на порозі хатини стояв схвильований парубок із скуйовдженим волоссям, переминаючись з ноги на ногу. – Мені сказали, що його я зможу знайти в цій хатині…

-Дядечка Гербі наразі відсутній, обіцяв бути ввечері… Можете почекати його, якщо бажаєте, - Сессіл привітно посміхнулась, запрошуючи посланця до хати.

-О, Боги! Це ж так довго! Володар мені голову відірве, покарає! – нажаханий юнак збліднув. – Що ж мені робити?! До кого звернутись? Близький соратник володаря важко поранений, терміново необхідна допомога! Місцеві мешканці порадили звернутись до Вашого Гербі і я біг, мов навіжений крізь три селища!    

Сессіл скрушно зітхнула, шкода їй стало посланця, який здавався до смерті переляканим. Дівчина мовчки взяла дорожню шкіряну торбину і почала збирати усе необхідне для роботи цілителя. Вона знову щільно закуталась в свій плащ і мовила:

-Йдемо! Сьогодні я замість Гербі…

-Ти цілителька?! О, Боги Всемогутні! Мені однозначно сьогодні голову відірвуть… - здавалося, парубок заціпенів і перелякався ще більше.

-Та досить вже нарікати! Як Ваше ім’я? – пролунало доволі різко, аж юнак відразу замовк, витріщивши очі.

-Я Заггі, посланець володаря… А як звертатись до Вас, мила дівчино? – він раптом посміхнувся, збентежено опускаючи погляд. Мабуть, врода Сессіл справила певне враження…

-Я вихованка Гербі, Сессіл. Працюю замість нього у його відсутності і якщо Ви сумніваєтесь в моїх здібностях, то…

-Та ні! Вже не сумніваюсь! Йдемо швидше, Сессіл! До сутінків бажано встигнути, треба поспішати… - Заггі нервово посміхнувся. – Та вже хоч когось приведу… - він мав неабиякий страх перед Спаргом, як і всі підлеглі володаря.

Сессіл залишила записку для Гербі на дерев’яному столі біля віконця, стисло пояснивши ситуацію. Вона поспішно попрямувала з хатини слідом за посланцем, щільно зачинивши двері на замок.

У таку холодну і вітряну погоду дівчина геть не мала бажання покидати свою затишну оселю, але обов’язок цілителя треба виконати, відмовляти хворому не можна… та й парубка стало шкода, адже жорстокий володар міг його покарати за те, що той не виконав наказ.

Дядю Гербі часто викликали і посеред ночі, якщо комусь була потрібна негайна допомога, а він ніколи не відмовляв. В Зелених Пагорбах до цілителя ставились з пошаною і благоговінням. Гербі не одне життя врятував, не одного зумів зцілити, а люди дякували, як могли… Хтось харчі приносив, а більш заможні мешканці давали золоті монети.

Сессіл і Заггі йшли по широкій стежині, кутаючись у свої плащі. Небо затягнуло сірими хмарами, а вітер ставав все більш різким і холодним.

-Буде злива… - бурмотів схвильовано Заггі. – Хоч би встигнути дістатись палацу, відчуваю, що ось-ось піде дощ… ще не вистачало змокнути…

-Чому коня не взяв? Так було би швидше… Нашого коня Гербі задіяв для подорожі, в нас він поки один… А влітку мені дядечка обіцяв купити жеребця на ярмарці, - Сессіл вже добряче змерзла, дістаючи на ходу із сумки вовняні рукавички.

-Володар не розпорядився щодо коня, - Заггі зітхнув. – Й так дійдемо. Головне, щоб Ви зуміли допомогти тому воїну, він вже декілька днів лежить непритомний і марить періодично, рана глибока… Навіть особистий лікар володаря нічого не може вдіяти, все бігає і метушиться, і що з того? Хворому лише гірше стає, а якщо він помре, то Спарг може і стратити того бідолашного лікаря! Володар страшний у гніві…

Нажахана словами Заггі, дівчина здригнулася. По спині пройшов холодок, а може і не треба було йти? Ставало лячно, моторошно… Звичайно, хотілось би допомогти пораненому і тихенько забратися геть. Душу чомусь мучило погане передчуття… Але якщо вже вирішила допомогти, то шляху назад немає. Та і як відмовити хворому, який ще і знаходиться у важкому стані?

Палац володаря острова оточувала висока зубчата кам’яна стіна, ще здалеку виднілися верхівки темних прямокутних веж. Сессіл не до вподоби були ці похмурі будови, зазвичай вона ніколи не наближувалася до них, уникаючи прогулянок в тому напрямку.

Залізні ворота до заходу сонця були відчинені, обличчя багаточисельних охоронців здавалися суворими і відстороненими.

-Я привів цілителя за наказом володаря Спарга! – гучно крикнув Заггі, їх з дівчиною відразу пропустили, адже посланця усі знали в обличчя.

Територія палацу здалась Сессіл безлюдною, а енергетика навколо – важкою і негативною, наче з появою нового володаря сама Темрява тут оселилась, огортаючи довкілля. Заггі відразу повів дівчину до однієї із великих веж. Зайшовши всередину, вони піднімалися вгору по кам’яних сходах, кроки гулко відлунювали від стін. Сессіл боязко розглядала освітлені багаточисельними смолоскипами і лампадками коридори, мимоволі хапаючись руками за різьблені поручні перил із чорного дерева. Можливо, якби в палаці мешкав інший володар, атмосфера не здавалась би такою гнітючою.

-Ми прийшли… - прошепотів Заггі, відчиняючи одну із масивних, оковану залізом дверей.

Сессіл увійшла до просторої кімнати, величезний камін вже добряче прогрів повітря, в якому відчувались запахи ліків і поту. Біля обшитої деревом стіни на ліжку лежав чоловік, який важко і хрипко дихав, періодично здригаючись. Біля пораненого метушився сивий цілитель, він відразу завмер на місці, окинувши прибулих переляканим поглядом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍