Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

-Не впевнена, що зможу, Інес. Пробач.-сказала я в трубку дівчині і вона засмучено зітхнула.

-Будь ласка, Софі. Це ж Різдво.-просила Інес і врешті я не витримала. Хай би зо в мене в житті зараз не відбувалося, Різдво повинно було бути. Це свято яке я з дитинства обожнювала і ніхто не мав права в мене його забрати.

Проте, може хтось таки був... Кемерон. А зе робота. Навчання. Втома.

-Гаразд, якщо я встигну, то обов'язково прийду.-погодилась я і дівчина пискнула в трубку, задоволена моєю відповіддю.

Різдво вже на наступному тижні і подруга запрошувала мене відмічати його у них з Шелбі. Я щиро рада, що в них все добре і розумію чому хлопець Інес на мене гнівається з певних причин. Найперше це те, що я зруйнувала життя його найліпшого друга.

Не певна, що знаю відколи Кем і Шелбі стали такі нерозлучні. Здається, що вони разом все життя. Пліч о пліч один з одним. І я це цінувала. Бо після мого вчинку, я дійсно хотіла б щоб Кемерон мав хоч якусь підтримку, не важливо, приймає він її чи ні.

Я і сама на себе гніваюсь за свій вчинок, тож не виню я Шелбі, та нажаль змінити я вже нічого не можу. 

Минула ніч в клубі була для мене мов страшний сон. Кошмар, який страшно навіть уявити. Цілий вечір я обслуговувала столик Тернера, доки він лизався з якось дівкою. Це бридко і боляче. Аж настільки, що всі мої органи нестерпно палали вогнем і давили на груди. Мені бракувало повітря і паморочилось в голові.

Врешті ця зміна закінчилась і я нарешті вдома. Лише зараз я зрозуміла, що ця квартира в Паялі, єдине місце де я відчувала себе затишно. Єдине місце, яке з теплом і обіймами приймало мої сльози, хоч і не могло втішити.

На вулиці тільки починає світати, а я вже знаю що цей день буде невдалим. Як і одинадцять попередніх.

На тумбочці досі лежать квіти Тайлера і побачивши їх я чомусь переповнююсь гнівом та хапаю букет в руки. Він зруйнував усе, що я так любила.

Вже за дві хвилини букет лежить на засніженому смітнику і червоні троянди, які похилили голови за ніч без води, ловлять пелюстками сніжинки.

Зрештою я приймаю душ і лізу під теплу ковдру, щоб трохи відпочити після складної робочої зміни. Та мій телефон починає розриватись і я хмурюсь, бо не чекаю жодних дзвінків.

На екрані номер матері і від цього мої брови злітають високо вверх.

Цікаво...

-Алло.-тихо відповідаю на дзвінок я і чую схлипи жінки на тому кінці проводу. Здається вона в істериці, та я навіть уявити не могла причину.

Вона не телефонувала з того дня як я пішла з дому, не шукала мене, не намагалась зʼясувати причину. Моє зникнення стало для неї ковтком свіжого повітря, бо нарешті їй ніхто не заважав займатись особистим життям.

-Софі! Як ти сміла?! Що ти про себе уявила?!-нажривно кричить жінка і я широко розкриваю очі. Її голос хриплий, трохи просівший і я чую, що вона випила два, а може навіть три келихи міцної настійки, яку так обожнювала. Її слова важко розтягнуті і я можу поклястись, що бачу як вона ходить по пишній гостинній з мармуровою плиткою туди й назад, як робила це завжди, коли була схвильована.

-Мамо?-заікаюсь я.-Що... що сталось? Про що ти говориш?-не розумію я, повністю спантеличена. Я навіть не можу уявити, що могло статись і в чому мене звинувачують.

-Навіщо ти оббрехала Стіва?!-гнівно кричить вона і я ще довго не можу зʼєднати її слова до купи.-Стіва забрала поліція! Його звинувачують у згвалтуванні! Нащо ти оббрехала його?!-кричить жінка, повторюючи одну й ту саму фразу, ніби робот, запрограмований на вбивство, крізь сльози і я нарешті розумію що сталось.

-Я... я цього не робила.-відповідаю я, але вона не дає мені сказати і слова.

-Софі! Я вбʼю тебе, обіцяю! Знайду і вб'ю своїми руками, якщо ти не припиниш це! Я не дозволю посадити Стіва!-гарчить вона і на мить по спині біжать мурашки.

Моя мати ніколи не була шляхетною жінкою. Ще за життя з батьком вона випивала, дозволяла собі говорити образливі речі по відношенню до мене і чоловіка. Власне, через її тяжкий харктер наша сімʼя розвалилась.

Та мій татко теж був не найкращою людиною. Щойно він відсудив свою частку майна, як поїхав за кордон і вже третій рік не згадує про моє існування. Навіть формальних вітань з днем народження за цей час не було.

-Я цього не робила.-ще раз повторюю я, та жінка не чує нічого через свій галас.

-У Стіва будуть найкращі адвокати! Чуєш мене! Я зроблю все, щоб твої звинувачення визнали брехнею!

-Мамо, послухай...-починаю я і врешті вона робить паузу.-Я не подавала ніяких позовів.

-Брехня!-випалює вона.

І чомусь я більше не хочу це продовжувати і просто скидаю дзвінок, а потім блокую її номер, бо вже точно ніколи не захочу мати з нею ні розмов, ні чогось спільного.

Звісно ж вона не поцікавилась, було згвалтування чи ні. Вона одразу почала погрожувати. Це в її стилі.

Та моя мати має впливові звʼязки, тому мене знайти для неї не стане проблемою, якщо вона цього захоче. Мені навіть важко уявити, з чим доведеться зіткнутися, коли ми постанемо одна перед одною, але з різних боків правди.

Вона жорстока і їй начхати на все, крім того покидька.Тож я прикриваю очі і нервово завожу пальці в волосся.

Я не подавала жодного позову на Стіва. Жодного, хоча могла б. Звідки це взагалі взялося і що я маю з цим робити?

Єдине, що мене заспокоює, так це те, що в Паялі мене буде знайти набагато важче ніж будь де. Бо сюди навіть не приїздить поліція і тут вже точно свої закони життя. Усім керують гангстери, серед яких головний Тернер і я сподіваюсь він не зробить моїй матері таку ласку, і не викаже мене.

Я не боялась, що вона дійсно вбʼє мене, як обіцяла. Та я боялась, що в неї вистачіть мужності, зламати моє життя, вигнавши зі Святої Марії, чи звинувативши у чомусь у відповідь. А мати справу з поліцією для мене було клопітно...

_____________